Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

"Джейкоб, так?" – запитала вона, піднімаючи брови і глянувши йому в очі. Її голос звучав м'яко, але з нотками професійної впевненості.

"Так, це я. Радий зустрітися, Алісо," – відповів Джейкоб, намагаючись зберегти спокій. Він відчував легке хвилювання, але намагався не показувати цього.

Аліса сіла навпроти нього, акуратно поставивши сумку на стілець поруч. "Отже, що вас зацікавило в моїх статтях?" – запитала вона, дивлячись на Джейкоба з цікавістю.

Джейкоб зробив ковток кави, обмірковуючи, як найкраще почати. "Я прочитав вашу серію розслідувань про 'Вовків Прерій' і... Секвою. Мені здалося, що ви знаєте більше, ніж пишете."

Аліса трохи нахилилася вперед, її погляд став більш зосередженим. "Я завжди пишу лише те, що можу підтвердити. Але в нашому місті багато прихованого, і не все вдається розкрити одразу. Що саме вас цікавить?"

Джейкоб глянув на неї, обмірковуючи, чи може покластися на її слова. "Мене цікавлять зв’язки між цими символами, зникненнями людей і тим, що ви називаєте 'окультною активністю'. Я багато чого пережив у своєму житті, але те, що відбувається тут... це справді лякає."

Аліса уважно слухала, не перебиваючи. В її очах читалося, що вона усвідомлює серйозність слів Джейкоба. "Це дійсно важливі питання, Джейкобе. Я теж не завжди задоволена тим, що знаходжу, але ми повинні це розкрити. Я рада, що ви вирішили поділитися цим зі мною особисто."

Розмова стала більш природною. Джейкоб почав відкриватися, ділячись своїми спостереженнями, зустрічами та страхами. Аліса уважно слухала, іноді кидаючи кивок і ставлячи уточнюючі запитання.

Спочатку їхнє знайомство було обережним, але з часом обидва відчули, що працюють над спільною метою – розкрити те, що приховане під поверхнею звичайного життя цього міста. Джейкоб обережно відставив чашку з кавою, дивлячись на Алісу, яка уважно його слухала. Він зітхнув, усвідомлюючи, що настав час розповісти більше про себе, про те, що його турбує і чому він взявся за цю справу.

"Моє життя змінилося після повернення з війни," – почав він, його голос став важчим, сповненим емоцій. "Я служив в Іраку. Це були довгі, напружені роки... Повернення додому не принесло полегшення. Всі ті спогади... вони не дають мені спокою."

Аліса слухала його, не перебиваючи. В її очах відчувалося розуміння, хоча вона не знала всіх деталей його переживань.

"Флешбеки, безсонні ночі, постійне відчуття, що небезпека десь поруч... Я намагався знайти спокій у простих речах, у звичайному житті. Але спокій виявився ілюзією. Як тільки я помітив ці символи в місті, все змінилося."

Він нахилився трохи вперед, його голос став тихішим, ніби боявся, що хтось може підслухати. "Я бачив речі, які важко пояснити. Символи, що з’являються нізвідки, дивні вогні в парках вночі... Це схоже на якесь прокляття, щось, що поширюється, і я не можу просто сидіти, склавши руки."

Аліса кивнула, її обличчя залишалося серйозним. "Ви хвилюєтеся, що це може бути більше, ніж просто витівки місцевих жителів?"

"Так," – відповів Джейкоб, відчуваючи, як тривога наростає всередині нього. "Це нагадує ті часи, коли ми стикалися з бойовиками. Вони також використовували символи, щоб вселити страх у людей і змусити їх підкорятися. Але тут усе інакше... Це наче щось невидиме, що повільно проникає в місто, у свідомість людей. І це мене дуже турбує."

Він зробив паузу, дивлячись на Алісу, щоб упевнитися, що вона розуміє його занепокоєння. "Я не впевнений, що зможу самостійно розгадати цю таємницю, але мушу спробувати. Інакше... Інакше я просто зійду з розуму, намагаючись зрозуміти, що тут відбувається."

Аліса на мить відвела погляд, ніби зважуючи почуте. Потім знову зустрілася з Джейкобом, і в її очах з'явився легкий блиск рішучості. "Ми разом розберемося в цьому. Я впевнена, що це не просто випадковість, що ці символи з'являються саме зараз, і що вони пов'язані з чимось більшим. Ми знайдемо правду, Джейкобе. Просто тримайся і не здавайся."

Її слова прозвучали і як підтримка, і як обіцянка, що вона не залишить його наодинці з його страхами і тривогами. Джейкоб відчув, як у нього з'являється надія, що, можливо, вони разом зможуть дістатися до суті того, що відбувається, і зрозуміти, що саме намагається вирватися з тіні цього містечка.

Відчуваючи, що нарешті знайшов людину, якій можна довіритися, Джейкоб вирішив поділитися всіма своїми спостереженнями і здогадками. Він трохи нахилився вперед, наблизивши свій блокнот до Аліси, і почав розповідати:

"Я вирішив дослідити все, що зміг знайти про ці символи. Спочатку вони з'явилися в одному районі, але потім почали повільно поширюватися. Я звернув увагу на їхнє розташування на карті міста — спершу це здавалося випадковістю, але потім я помітив певну закономірність. Вони з'являються біля парків, на порожніх будівлях, на під'їздах, але завжди неподалік від місць, де майже немає людей."

Аліса уважно слухала, час від часу киваючи, коли Джейкоб показував їй свої нотатки та позначки на карті.

"Я також почав чути розмови, майже шепіт, про те, що ці символи щось означають. Люди згадують їх у зв'язку з дивними вогнями, які бачили вночі в парку. Коли я спробував спостерігати за ними, то нічого особливого не помітив, але це не дає мені спокою. Я зробив усе можливе, щоб знайти хоч якийсь слід або підказку. Декілька разів я бачив, як фургон кур'єрської служби проїжджав повз місця, де з'являлися символи. Це може бути просто збіг, але я відчуваю, що це якось пов'язано."