Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

— Чому ти ніколи не хотів дітей? — раптом спитала Меліса, порушуючи наше мовчання.

— Бо я не вмію їх доглядати. Та й просто не хотів, мені було це не цікаво. В мене була і є найдорожча дитина — мій клуб, — коротко сказав.

— А зараз щось змінилося? Після появи Софії…

— Чому ти це питаєш? — я тихо засміявся.

— Не знаю, — вона знизила плечима, — просто цікаво. Чи змінилось щось у тобі. Чи ти зміг приборкати свій егоїзм, захотіти сімʼю, дитину… Цікаво, чи можливо таке…— відчувалося, що Меліса говорить в дуже сонному стані. Та й вона не дочекалась навіть моєї відповіді, а заснула.

Дівчина спала. А мою голову просто трощили думки. Я аж встав з ліжка та підійшов до відчиненого вікна, щоб стало легше. Але не ставало. Голова розривалась від болю та того, що знаходилось в ній. Софія. Моя дитина. Якої я не хотів. Але Інна рівно два роки тому мала ще якісь стосунки. І дівчинка не схожа на мене. Меліса. Дівчина, яка так сильно захопила мене. І я готовий заради неї на все. Але чи це те життя, якого я хотів? Яке було мені потрібно? В моєму світі мав бути лише я, мій клуб та розваги. Жінки мали змінюватись тоді, коли б я сам цього хотів. Жодних стосунків, жодного кохання, жодних дітей… А натомість все стало таким, яким не мало бути. Ще й є величезна підозра, що ця дитина не моя. Я пішов по сигари та викурив аж дві. Але це не допомогло мені. Потім я перевів погляд на Мелісу, що мирно спала і мабуть мріяла уві сні про щось… про нас… Але через все це я втратив себе. Я перетворився на того, хто завжди був мені огидним і неприємним. І це мучить мене…  
Я швидко одягнувся та ще раз глянув у вікно. Вже світало. Потім підійшов до ліжка. Меліса була такою прекрасною… Я хотів поцілувати її на прощання, але не наважився. Взяв папір та ручку, написав декілька важливих слів та залишив на тумбі поряд з ліжком. І пішов. Мені треба знову знайти себе.