Тая Смоленська - Подвійне диво для генерального, Тая Смоленська

Глава 33

Серце завмирає, коли пізно ввечері я бачу повідомлення від Артура: "Спускайся".

В одну мить моє хвилювання змінилося приємним шоком.

Він приїхав.

Несподівано.

Неймовірно.

Я навіть на секунду затримую дихання, не вірячи своїм очам.

Швидко перебираю в голові, що вдягнути, але потім вирішую, що не час для довгих зборів.

Накидаю на себе худі, застрибую в перші-ліпші джинси й на ходу застібаю їх. Серце б'ється так, що здається, зараз вискочить із грудей. Ковзнувши в черевики, я рвонула до сходів.

Я вибігаю на вулицю, озираюся на всі боки в пошуках Артура. І тут, під мерехтливим світлом ліхтаря, я помічаю його.

Мій Артур.

Він стоїть, спершись на свою машину, і махає мені.

Я ледь встигаю сповільнити біг, перш ніж опиняюся в його обіймах. Артур міцно обіймає мене, і я відчуваю, як уся напруженість дня, усі сумніви і страхи тануть у його обіймах. Його тепло, його запах - усе це здається домом, до якого я так прагнула повернутися.

- Я так скучила, - шепочу я, притискаючись до нього міцніше. Він цілує мене в губи, холодними пальцями проникає під худі і погладжує мою шкіру.

- І я теж, - відповідає він і злегка відсторонюється, щоб подивитися на мене. Його очі іскряться від щастя, його руки торкаються мого обличчя, акуратно прибираючи пасмо волосся, яке випало на моє чоло. - Ти така прекрасна. Я не міг дочекатися зустрічі.

Його губи знаходять мої в м'якому, але пристрасному поцілунку, який змушує моє серце битися ще швидше. Навколо здається, що весь світ зупинився, залишивши нас у цій маленькій бульбашці нашого щастя.

Коли ми відсторонюємося одне від одного, щоб перевести подих, я дивлюся на нього і не можу приховати посмішку.

- Ти тут, - кажу, і це звучить як констатація факту, яку я все ще намагаюся усвідомити.

- Тут, - підтверджує він і знову цілує мене, цього разу більш ніжно. - І нікуди не відпущу тебе.

Артур відчиняє мені двері машини, і ми сідаємо всередину. Серце в мене ще б'ється в унісон із мерехтливими ліхтарями за вікном, коли він заводить машину.

- Куди ми їдемо? - цікавлюся я, коли машина плавно рушає з місця.

- В одне гарне місце, - його голос наповнений передчуттям, і він перехоплює мою руку, переплітаючи наші пальці. - Хочу влаштувати тобі незабутній вечір.

Ми виїжджаємо на дорогу, міський пейзаж миготить за вікном, і я відчуваю, як хвилювання повільно повертається, змішуючись із легкими метеликами в животі від передчуття.

Поїздка займає не так багато часу, і незабаром ми під'їжджаємо до затишно освітленого ресторану на набережній. Будівля має стильний і вишуканий вигляд, з видом на річку, де в темній воді відбиваються нічні вогні.

- Вау, це виглядає по-справжньому гарно, - вимовляю я, коли Артур допомагає мені вийти з машини.

- Тільки найкраще для моєї дівчинки, - каже він, і я відчуваю, як хвилювання змушує мої коліна злегка тремтіти.

Ми підходимо до входу, і я раптово починаю шалено хвилюватися. Усі навколо так шикарно і дорого одягнені, а я...

- Артуре, я невідповідно одягнена для такого місця... - починаю я, але він перебиває мене м'яким поцілунком у чоло.

- Для мене ти найкрасивіша, не важливо, у чому ти. І не хвилюйся, я впевнений, що всі тут дивитимуться тільки на тебе і захоплюватимуться, - він усміхається, і його впевненість заспокоює мої сумніви.

Артур веде мене до затишного столика біля вікна, звідки відкривається вид на мерехтливу водну гладь.

Артур відсуває стілець для мене, і я з вдячністю посміхаюся йому, перш ніж сісти. До нас одразу ж підходить офіціант.

- Як щодо морепродуктів цього вечора? - пропонує Артур, вивчаючи меню.

- Звучить заманливо, - погоджуюся я, вибираючи страву. Ціни тут космос, але я вважаю за краще не зачіпати цю тему. Все ж Артур Золотарьов звик до таких закладів. На відміну від мене.

Ми замовляємо устриць і страву зі свіжого тунця, а на десерт - шоколадний фондан. 

Поки чекаємо на замовлення, наша розмова плавно перетікає від повсякденних дрібниць до більш серйозних тем.

- Як твої справи з дипломною роботою?

- Майже закінчила, - усміхаюся я, відчуваючи полегшення від цієї думки. - Залишилися невеликі правки і можна відправляти на друк.

- Ти завжди так старанно працюєш. Після захисту можемо відсвяткувати і злітати кудись на відпочинок. Тільки ти і я, - раптово пропонує він.

- У тебе буде час?

Мені його ідея подобається. Дуже. Від думки про те, що ми будемо разом і нічого не буде відволікати нас одне від одного - паморочиться голова.

- Кілька днів зможу викроїти. Я ж усе таки начальник. Хоч і дрібний, - сміється він і тягне до келиха.

Ми залишаємо ресторан, і прохолодне вечірнє повітря змушує мене здригнутися. Артур помічає це і накидає на мої плечі свою куртку, залишаючись в одній сорочці. Його турбота гріє мене не менше, ніж тканина. Він веде мене до свого автомобіля, тримаючи за руку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍