Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп

Глава 41

Свідомість поверталася повільно, ніби крізь туман. Спочатку проступили обриси Чорної людини, що все ще тримала мене в обіймах. Потім настало ясне розуміння жаху, що стався.

Різко відштовхнула нахабу. Захотілося заїхати йому по пиці з усієї дурі. Навіть уявила собі цей удар.

- Не варто цього робити, - долинуло до мене, наче здалеку.

Цей паразит знову побачив картинку у моїй голові.

- За це мене теж можуть стратити? - запитала, киплячи від люті. Якщо зараз не висловлю все, що я про нього думаю, вибухну просто.

Він лише кивнув, підтверджуючи мої слова.

- Ви вирішили зруйнувати мою репутацію? - видала наступне запитання, згадавши, що ми взагалі не одні, а за кілька кроків застигла служниця. Причому, не моя подруга, а невідома особа.

- Так, - відповів він серйозно, чим привів мене в цілковите засмучення.

Але коли він продовжив, виявилося, що то були ще квіточки:

- Я, мабуть, заберу вас у свій будинок. З вами так весело проводити час.

- Що?

У мене просто не було слів, щоб висловити почуття, що наринули. Що він має на увазі? Забаву собі знайшов?

Коли я вже стиснула руки в кулачки, щоб заїхати цьому сатрапу під дих, він несподівано розплився в солодкуватій посмішці, дивлячись кудись мені за спину.

- Радий вітати, ваша високість! - промовив невідомому і вклонився.

Я різко обернулася.

Дорогою до нас наближалася процесія з принцесою на чолі. Тієї чорноокою, з якою в мене відбулося неприємне знайомство.

Можна було б видихнути від полегшення, що нас із принцом перервали, але я цій особі була зовсім не рада. Та й зараз я не в найкращій формі.У шлунку ще бурлили незрозумілі хвилювання. Чи то від збудження, чи від того, що з'їла щось несвіже.

Тим не менш, пристойності я дотрималася, вклонилася їй як належить. Хоча ця кікімора у відповідь навіть не кивнула. Мда… Виховання ніякого.

Мірана розповідала, що принцеси ходять до будинку Чорного дракона щодня, мабуть, це їхній черговий променад. Подвійні почуття я зазнала при появі Сульрі, з одного боку – добре, що нашу дружню бесіду з принцом зупинили, не відомо до чого б ми договорилися, з іншого – ця змія тепер точно не дасть мені спокою. Он як зиркнула, в очах явно читається бажання вбити.

- Асгард! – розпливлася в такій солодкуватій посмішці принцеса, що мене закаламутило. - Не чекала побачити вас тут на прогулянці, та ще й не одного.

- Що ж у цьому дивовижного? - вдавши, що його зачепили слова, перепитав принц, хоча цікавості в жодному оці. Навіть я відчула холодність, що виникла між ними.

 «А це вже цікаво!» - як би на мене не дивилася косо принцеса, я не збиралася нікуди йти. Мушу розібратися, що відбувається.

- Ви завжди у походах! - ображеним тоном почала красуня, вирішивши проігнорувати байдужість принца. - Так рідко нас відвідуєте. Баталії та битви вам більше до вподоби. А ми тут чекаємо, тужимо.

«Оце номер! Так відверто загравати! Очами стрільнула, губки бантиком склала, навіть рум'янець на щічках з'явився!»

Я мало не захихотіла вголос. Такий прямолінійний флірт кого хочеш відлякає. З другим принцом вона поводилася інакше.Чи не означає це, що у Драконі ця жінка зацікавлена?

- На жаль, прекрасна Сульрі, битви - моя доля! – видав безпристрасно Чорний і зробив крок, щоб обійти процесію, але принцеса загородила йому відхід.

- Але ж це не все, що є в житті! - почала та з якимось відчаєм, мені навіть на секунду її шкода стало. - Озирніться навколо, ваша високість, ви знайдете багато цікавого!

«Ого! Це вона про себе? Яка відверта штучка!»

Принц завмер на мить, обвів поглядом усіх присутніх і таємно видав:

 - Ви маєте рацію, є багато захоплюючого. Дякую за пораду! З вуст такого гарного створення вони найцінніші!

І Дракон, вклонившись, рушив далі по доріжці, зупинити його було б уже верхом непристойності. Навіть я це зрозуміла: комплімент видав, відшив професійно.

Не гаючи часу, вклонившись, застиглій, наче статуя принцесі, швидко засеменіла за ним, причому довелося наздоганяти, з'явилося відчуття, ніби ми з ним рятуємося втечею.

Яку цікаву сценку зараз я спостерігала. Ця Сульрі, як шуліка накинулася на принца, якби не дотримання пристойностей, не знаю, куди б її занесло. Невже так магія Дракона на неї діє?

Хоча магія не може діяти на всіх по-різному, швидше за все, це просто людина, кожна в силу свого характеру реагує інакше. Одні збентежено червоніють і тікають, інші, навпаки, рвуться в бій або в ліжко, тут хто вже на що здатний.

Коли ми відійшли на значну відстань, і процесія, що завмерла на півдорозі, зникла з очей, принц різко зупинився і обернувся. Я зайнята своїми думками не встигла вчасно загальмувати і врізалася в його сталеві груди, як на стіну налетіла.

- І про що ви так замислились? – відразу запитав Дракон.

- Ви ж умієте думки читати, - нахабно заявила я й задоволено усміхнулася.

Розмірковувала то я своєю рідною мовою. Фігушки тобі, лускате створіння, я тепер у твоїй присутності тільки так і думатиму. А ще краще коломийки співати чи естраду нашу сучасну, ось де, навіть зі знанням мови, чорт ногу зломить.

- Я все одно вас зловлю, рано чи пізно, - видав на це принц, анітрохи не засмутившись, а навіть відповівши на мою посмішку.

"Подивимося!" - подумала я, але промовчала, лише продовжувала зухвало дивитися йому в очі.

- Дайте відповідь на останнє, на сьогодні, питання? - запропонував несподівано Дракон.

Я кивнула, погоджуючись.

- Чому рани у моїх воїнів після вашого лікування зажили набагато швидше, ніж зазвичай?

А я знову здивувалася від його слів. Вміє ж він збивати з пантелику. Біда, як то кажуть, прийшла, звідки не чекали.

Я думала, що в них тут регенерація вища, ніж у моєму світі, а виявляється… Захотілося почухати потилицю, щоб надати швидкості гвинтикам у голові.Що ж відбувається? Чому так вийшло? Поки ці питання крутилися в голові, перед думкою сплив той похідний госпіталь, і відповідь прийшла сама собою:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍