Софі Бріджертон - Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон

15.

— Твій знов влаштував шабаш, — навіть не привітавшись, відзвітувала мені Марішка, змінниця Джорджа, й пішла зі мною до ліфта. Якщо старигань любить під час подорожі вгору жалітися на погоду та стан здоров’я, ця жіночка зазвичай кляне багатіїв. А особливо Тоні. Втім, є за що.

Силувано всміхнувшись, я лише знизала плечима. Після того, як я оселилась в пентхаусі і затрималася там довше за всіх попередниць, котрі підіймалися цим ліфтом, вона вважала мене якоюсь обраницею богів чи особистою нянькою Соретті.

Й гадки не маю, про який шабаш мова.

Та кров трохи похолола. Нічого, я готувалася. Знала, що Тоні саботуватиме цю умову. Але уява моя малювала дещо інше.

Загалом у мене було три варіанти можливого розвитку подій.

Перший — відерко попкорну для мене, для Соретті — заздалегідь підібрані знімки вільних кралечок з переліку холостячок «Нью-Йорк Леджер», серед яких я сховала фотографії кузини та Ніни Добрев, щоб бос не відмахнувся одразу, що спав з усіма. І це б перетворилося на такий собі приватний кастинг нового сезону «Холостяка», з обговоренням, фаворитками, суперечками й вмовлянням. Так, на перший погляд, ця фантазія більш скидалася на ідилічну сцену з якогось фільму. Тому я не надто сподівалася, що вона справдиться. Але трохи інформації про вільних дівчат таки зібрала, про всяк випадок. Усе ж таки було б непогано, якби хоч раз у моєму житті усе склалося як у казці.

Другий — більш реальний — ми з босом йдемо до клубу. Знов елітний популярний заклад, та вже без текільного туману. І там ми придивляємось до відвідувачок. Можливо, Тоні знайомиться з якоюсь, обмінюється номерами телефонів, домовляється про побачення. Але повертається додому зі мною. Заради того, щоб відучити його отримувати усе і зразу, а потім блискавично втрачати інтерес, я була готова лишитися в пентхаусі на ніч. Й стерегти двері босової спальні. Не зсередини, звісно. Хоча…

Третій варіант… О, клятий третій варіант був найнеможливішим й найнереалістичнішим і від того найбажанішим з усіх. За нього відповідала частинка мене, що в дитинстві вірила у єдинорогів та Санта Клауса.

Я уявляла, що прийду в пентхаус, а на мене… О дідько. На мене чекає побачення. Можливо, не зовсім справжнє, та вечеря зі свічками й вином годиться. Й Тоні, котрий з усіх сил пнеться, щоб бути найчарівнішим створіннячком у світі. Він міг влаштувати подібне, зрештою, він купив мені браслет, щоб загладити провину, щоправда, я ледве не запхала йому ті діаманти в горлянку, а це зазвичай відбиває в чоловіків бажання подвоювати зусилля. Та звичайним чоловіком Тоні Соретті ніколи не був, а я… Просто піддалася тому моменту з ланцюжком, й він оселився в мені, впливав на мене, перемішував думки, повертаючи їх в напрямку боса. Загалом я, мабуть, геть втратила здоровий глузд. В мене був чіткий план з умовами, а ті дурнуваті мрії про побачення — це постріл собі у ногу.

Двері ліфта розчахнулися, Марішка зробила «а я що тобі казала» пику, і у мене відняло мову.

В очах аж зарябило від кількості розмальованих дівок в яскравих сукнях, яких набилося в величезний пентхаус достобіса. От твоє побачення, мрійниця безмозка! Задоволена?

Але звідкіля тут узялися всі ці курви?

Я глипнула на Марішку. Вона ж теж їх бачить? О ні, вона побачила їх задовго до мене, вона ж спостерігала, як вони всі прибували сюди. Трясця! Могла б висловити своє обурення більш багатослівно!

Зітхнувши — мені усе одно доведеться йти туди, — я ступила вперед, у пентхаус. Десь серед цієї безлічі лотерейних можливостей на виграш венеричного захворювання та аліментів перебуває один недоумок, якому доведеться відповісти на кілька моїх запитань.

— Нарешті знайшов мартіні, дівчатка! За хвильку усе буде готово! — промуркотів винуватець усього цього безладу, випливши з кухні як вітрильник з гавані назустріч пригодам. Обома руками він тримав пляшки, та це не заважало мулатці з гривою ніжно-рожевого волосся й ще одній дівці з каштановою кіскою висіти в нього на ліктях і відверто линути до нього.

Він навіть вирядився у все чорне — щоб слідів помади не лишилося на тканини, — і судячи з розстібнутих верхніх ґудзиків, хтось вже пригладив його темне хутро на грудях, а може й нижче. Я ж сама цього хотіла — щоб він знов розважався, щоб перекинув увагу на іншу, щоб полишив мене у спокої. Та я геть не зраділа від думки, що Тоні вже встиг з кимсь переспати. Можливо, не раз.

А ще мене розлютило, що усе відбувалося не за моїм сценарієм, нехай ми з Соретті не домовлялися заздалегідь, як шукатимемо йому обраницю.

— Поки я не мешкаю тут, ти встиг перетворити пентхаус на курник? — поцікавилась я, вперши руки в боки, нарешті привертаючи увагу боса.

— О, з’явилась! Скоро почнемо, ціпоньки! — проспівав він, виплутуючись з нав’язливих обіймів. Обидві дівки скривилися так, ніби я сунула їм під носа жетон представниці відділу моралі.

Я не стала чекати на Тоні, покрокувала до вітальні. На звуки музики, що линули звідти. Поки я йшла, відчувала на собі погляди усіх присутніх. Й там де ступала моя нога, замовкали будь-які розмови. Ефектна поява, нічого не скажеш.

— Та ти знущаєшся з мене, — промовила я, коли побачила, на що перетворилася кімната з синім диваном.

Меблі були розсунуті попід стіни, щоб звільнити простір — ще б пак, жоден пентхаус у світі не вмістить навалу охочих вхопити Тоні Соретті за руку, серце й інші місця заразом, — панорамні вікна закривали темні непроникні фіранки, перед якими здригався за невисоким компактним пультом діджей. Не знаю, наскільки гучною планувалась гулянка, та зараз він обрав тиху ліричну мелодію, і я була йому за це вдячна.

Кімнатою від переносної барної стійки, що була заввишки по пояс, кружляли двійко офіціантів — напевно, з «Вітторії», цікаво, Великий Джо в курсі, куди він їх відпустив? — розносячи напої, вони оминали найпопсовіше жахіття, що я бачила у своєму житті, навіть порівняно з вечірками в братерствах, — надувний басейн, повний ягідного червоного желе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍