Софі Бріджертон - Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон

Щоправда, це не зовсім воно, та голова моя здавалася заважкою, немов надгробок, під яким спочила навічно моя умова під номером один.

— Буває, просто я не скиглю, — заперечив бос.

Змірявши його невдоволеним поглядом, опісля я оглянула кімнату. Ну, наскільки це було можливо, враховуючи, що Тоні затуляв мені обзір.

Піднявшись на ліктях, я зітхнула. Взагалі я планувала завершити його виправні роботи перевіркою з білою бавовняною рукавичкою на долоньці. От тільки я її не мала, а якщо зімпровізувати та узяти замість неї шкарпетку, це вже буде не те і взагалі якось несерйозно. Довелося обмежитись візуальним підтвердженням чистоти. Й запахом мийного засобу, що замінив застарілий винний сморід, ніби це не вітальня, а таверна.

— Ти досить непогано впорався. Це дивно.
— Ми не завжди винаймали покоївок. Спочатку взагалі не мали грошей на них. А таткові дружини віддавали перевагу шлюбним вправам на спині аніж хатнім справам.

Чи не вперше за час нашого знайомства я почула, щоб Соретті зневажливо висловлювався на адресу сексу.

Та пам’ять завбачливо відволікла мене, підкинувши в думки розповідь Сильвії. Звичайна школа у Бронксі, так? Може, в нас із Тоні більше спільного, аніж здається на перший погляд? Хоч я і зростала в міцній родині: нуль розлучень, обмаль сварок.

— Фахівець з похмілля, шеф-кухар, коли знадобиться, такий собі бізнесмен, прибиранням тебе не злякати також. Що тобі ще до снаги, Тоні Соретті? — питально зазирнула я в темні очі, що були просто переді мною. Мабуть, я ще не до кінця прокинулась, бо взагалі-то відповідь була відома мені заздалегідь.

— Ніби ти не знаєш, — він дав мені щиглика по носі. — Я ж бог сексу. Сама мене так називала.

— І вже мільйон разів пошкодувала про це.

Брехня. Усього кілька.

Мені раптом закортіло також торкнутись Тоні. Так само грайливо й легко.

Піднявшись пальцями від волосків на грудях, прилиплих до вологої від поту шкіри, я провела пучками по теплим ланкам срібного ланцюжка.

— Ти зовсім його не знімаєш?

В ту текільну ніч він також гойдався в боса на шиї, коли той був зверху. А ще до того — коли Соретті залазив на кожну свою партнерку. Цей ланцюжок — та Діва Марія — буквально свідки всіх його гріхопадінь.

— Так, ніколи, — підтвердив він. — Його мені подарувала мама. Незадовго до того, як загинула. Вона все сподівалась, що Діва Марія вбереже мене від дурних вчинків.

Трохи зсунувши руку — хоч я й розуміла, що ніяк не нашкоджу безцінній для нього прикрасі, — я прикусила язика. Це не момент для уїдливого жарту, хоч черговий і крутився у мене в голові.

Соретті збагнув усе. Й накрив мою долоньку своєю. Такою гарячою й несподівано великою — з-під неї виднілися лише кінчики коротеньких нігтів.

Дивне відчуття пробігло тілом. Дуже-дуже дивне.

Я розгублено глипнула на Тоні, щоб дізнатись, чи він також відчув щось.

У кімнаті запала тиша. Цілковита. Без мугикання Бейонсе.

І перед нами було два шляхи: або розтягнути цю мить, почавши цілуватись, або прикидатись, ніби нічого не відбувається.

Бос отямився швидше за мене.

— Ще похмілля добре долає душ, — лукаво мовив він.

Добре, що він обрав другий варіант. Мабуть.

— А ти все не полишаєш спроб затягнути мене туди, — скривилась я, підігруючи Тоні.

— Взагалі-то моя пропозиція стосувалась тільки тебе, та мені подобається, до чого ти хилиш, розпуснице Бессі. І якщо тебе вже зацікавила моя думка, — я захитала головою — ні-ні-ні, вона мене анітрохи не цікавить, бо я здогадуюсь, що почую далі! — та Соретті це не зупинило. — Ми все одно опинимось в душі разом. Не сьогодні, проте колись… Я певен, ти прийдеш у захват від цього досвіду. Там можна зробити багацько чого особливого, — пограв він бровами.

Закотивши очі, я вкотре струснула головою. Тоні лише видав смішок.

— Мені час, — його натяки змусили мене зібратись з силами та сісти.
— Лишись, — спершись долонями на канапу по обидва боки від мене, попросив Соретті. Ну як попросив, скоріше наказав, проте м’яко.

Він зазирнув мені в очі, ніби намагався переконати мене не лише заночувати під його дахом, а взагалі більше ніколи не виходити з пентхауса.

Якби не гармидер в думках після пляшки просекко та нетривалої дрімоти, бос мав би всі шанси загіпнозувати мене своїми вугільними вирами.

— Не можу, ми обоє маємо перепочити перед тим, як перейдемо до другої умови. Ми… Ми шукатимемо тобі наречену, — я додатково набрала в легені повітря — далі найскладніша частина — з поясненнями, чому ми маємо це зробити і чому так буде краще для нас обох. Я назбирала купу аргументів вночі, здебільшого — щоб уникнути прямої конфронтації після «Розумієш, нас одне до одного вабить, а це погано, бо я за тебе не піду, щоб ти здобув оті таткові ресторани».

Але Тоні урвав мене раніше ніж я почала.

— Гаразд.

Стривайте-но… Що?!

Я здивовано закліпала. Як це розуміти?

Де лють, де заперечення, де лемент італійською й помахи руками? Що взагалі відбувається?

Скориставшись моїм спантеличенням, Тоні додав:

— Ну, я пішов у душ. Я заслужив добряче намилити себе в різних місцях, думаючи про тебе, солоденька.

— Так-так, не зітри там собі усе на порох перед шлюбною ніччю, старанний мій, — звично відбрила я.

Й провела боса підозрілим поглядом, після чого знов розтягнулась на канапі — від його блискавичної згоди мені погіршало. Кров прилила до щік. Й у голові дивно поколювало від думок, що Соретті й сам радий перекинути увагу та чари на когось більш поступливого ніж я. Це ж добре, так? Це мало б мене тішити?

За мить я зірвалась з дивану, коли мені на живіт приземлились ті кляті зірково-сині труси.

Пританцьовуючи з голою дупою, Тоні простував коридором, на всю наспівуючи «Самотніх леді» Бейонсе. І навіть подушка, якою я кинула в нього, не змусила боса замовкнути.

Гаразд, і що цей покидьок замислив, га?!

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно