Марек Краєвський - Еринії

― Кримінальна поліція! Відчиняй!

Ця інформація безсумнівно прискорила кроки двірника. За кілька секунд він стояв біля дверей, відкривав вічко й міряв поглядом трьох чоловіків, що стояли під дверима. Побачивши Гаригу й Стася, він весело засміявся, але вигляд поліцейського значка примусив його споважніти й негайно відчинити двері.

― Обшук, ― сказав Попельський. ― Ведіть нас! Просто до помешкання Шалаховського.

― А він у четвер виїхав, якраз я покій побілив-им, ― відказав двірник і простягнув руку батькові й синові. ― Добривечір, пане Гариго.

― Доброго вечора, пане Доміняк.

― Чого так пізно, шо сі стало, пане Гариго? ― голосним шепотом запитав двірник.

― А ти мовчи, коли не питають, ― грізно буркнув Попельський. ― А тепер не заважай і йди спати!

― Та беру лахи під пахи і вже мине ту нема, ― відповів той, ображений цим наказом.

― Чекай-но. ― Попельський змінив рішення. ― Підеш із нами! Бери ключі! Покажи, хлопчино, ― звернувся він до Стася, ― де жив синаш!

Хлопець швидко побіг на внутрішній двір, де були двері до двох під’їздів та два балкони, сполучені східцями з подвір’ям. Звідти можна було зайти до двох майстерень, що були одна напроти одної. Під лівим балконом видніло маленьке віконце.

― Синаш! Синаш! ― погукав хлопець, стукаючи в шибку.

― Відчиніть, будь ласка. ― Комісар глянув на двірника. ― А тоді залиште нас.

За хвилину Попельський та обидва Гариги стояли в освітленій кімнаті, де пахло мокрим вапном. Вона була невеличка й похмура навіть удень, бо крихітне віконце майже ховалося під сходами.

― Ви сюди приходили зі Стасем? ― запитав Попельський.

― Так.

― Навіщо?

― Анджейко Шалаховський опікувався Стасем, коли мені треба було ходити з товаром по будинках. Цей хлопець був для мене безцінним. Я міг нормально працювати й не турбуватися про Стася.

― Де вони познайомилися?

― Вони зналися з дитинства, ходили разом до школи для невиліковних. Хлопці одного року народження. Анджейко хворіє на чорну хворобу. Спершу ходив до ремісничої школи, але його викинули, бо він раз чи два обпісявся на уроці. Рідко виходив з дому. Тому міг добре доглядати Стася.

― А з його батьком, Тадеушем, ви теж товаришували?

― Ні.

― Що вам узагалі відомо про Тадеуша Шалаховського?

― Він також виховував сина сам. Не знаю, чи він був удівцем, чи так само, як я… Працював бухгалтером десь на Знесінні. Я точно не знаю, де, але десь далеко. Він був мовчазний і неприємний. Бурчав собі щось під ніс, не завжди відповідав на привітання. Анджейка дуже любив, і пильнував, аби той завжди вживав ліки й щоб рідко виходив з дому…

― Називав його синашем, так?

― Так. А з його легкої руки інші теж його так кликали.

― Що вам ще відомо про Шалаховського-старшого?

― Ну, хіба те, що він нещодавно втратив роботу, не платив за помешкання й мусив залишити це житло. Також знаю, що колись Анджейко ходив до одного літнього пана, якого він називав дідусем. Цей пан часом давав йому цукерку. Він жив у цьому ж таки будинку. Усе це я знаю від Анджейка, не від його батька. Бо той ― справжній мовчун…

― Ви його не любили?

― Ні. Він був ненормальний.

― Тоді чому ви його прикривали? Навіщо здобували для нього фальшиві документи?

― Мене Анджейко про це просив.

― Анджей не казав вам, куди вони переїхали?

― Ні.

― Ви приводили сина до Анджейка, чи Стасьо сам до нього ходив?

― Сам.

― А Шалаховський до вас навідувався?

― Рідко.

― Ви вільні, їдьте екіпажем додому, візникові я заплатив, ― сказав комісар і глянув на годинника. ― Я знаю, що ви щось приховуєте, але мені байдуже. Візникові наказано: жодних зупинок дорогою! А ви вже з дому нікуди не вийдете, бо син вам не дасть. Він хоче спати й бути з вами… Забагато довелося йому нині пережити… Через вашу впертість. І моє засліплення, ― тихо додав він.

Гарига обняв сина за плечі й повільно рушив. У дверях обернувся й довго дивився на Попельського. Цей погляд був дуже промовистим. У ньому видніла не лише люта ненависть, а й безмежна віра в те, що помста є неуникненною. У ньому була обітниця смерті й терпляче, смиренне очікування. Слушного моменту, щоб її завдати.

Він теж поклонник Ериній, подумав змучений комісар