Степан Дмитрович Ревякін - Гуляйполе

Ой доле, моя доле, Чому мене покинула, Як сироту у полі, Сама за хмари злинула? Ой чом же ти совою Витаєш в небі зорянім, А смерть над головою Кружляє чорним вороном? Ні ти, ні я від тебе Нікуди не подінемось: Чи на Землі, чи в Небі З тобою ще зустрінемось.[33]

Галина не з'явилася у штабі ні ввечері, ні в наступні дні. А якось у кабінет до Нестора ввірвалися Сашко Нетреба і Лев Зіньковський.

— "Батьку", біда! — ще з порога вигукнув розвідник. Махно був у веселому гуморі:

— Льово, спокійніше. У тебе завжди кругом біда. Навіть, мабуть, лягаєш з дівкою у постіль і теж кричиш: "Біда!".

"Впрігся" в розмову й Сашко, звісно, у своєму, гуляйпільському стилі, він сказав:

Купив бика, а він — з... а він — корова.

— "Батьку", особисто для тебе — це справжня біда, — невгавав Задов.

— Кажи, яка? Мене вже підготував, серце не лопне.

— Ти знаєш, що зараз коїться в будинку Кернерової куховарки Нюсі?

— Не знаю.

— А шумить на все Гуляйполе весілля.

— Одружується Нюся з Макухою?

— Ти сам, "батьку", макуха! — це вже висловився Сашко. — Казав же тобі: хапай цю "фортецю" в оберемок і тягни в ліжко, доки хтось не затягнув її туди назавжди.

Нестор перевів сердитий і здивований погляд на Зіньковського.

— А я що? Я нічого... Я тобі, "батьку", доповідав, що Галина...

— Що вона встругнула? — перебив Задова отаман.

— Виходить заміж за якогось Кернерового інженера.

— Їдьмо туди! Розберемось. — Махно вискочив з кабінету. За ним — Задов і Нетреба.

Невдовзі всі троє повернулися назад з важкою ношею у великому мішку, якого поклали посеред кабінету й розв'язали. З мішка з труднощами вибралася Галина Кузьменко у білій фаті й кинулася до дверей тікати. Двері були замкнені.

— Дай ключа! — присікалася вона до Нестора.

— Не проси, не дам.

— Тоді я вистрибну у вікно.

— Спробуй.

Кабінет мав три вікна і біля кожного з них хтось стояв: чи то Махно, чи Задов, чи Нетреба. Галина куди не поткнеться, — все марно, шлях до вікон їй перепиняли чоловіки й кепкували з неї. Нестор навіть сміявся до сліз з її безнадійності: жінка не витримала такого знущання над собою, стала навколішки перед Махном, розірвала на собі фату й білу шовкову блузку. Усі побачили її великі пружні груди з червоними і пухкими сосками. Сашко й Лев, наче за наказом, вмить повернулися обличчями до вікон, а спинами до Галининих принад. Нестор підійшов до красуні, затулив розірваним шматтям її груди. А та знову оголила їх:

— Ні, нехай будуть отак! — вигукнула вона. — Нехай усі дивляться, які у твоєї Галини груди! Ти цього хотів? Ти хочеш, щоб я пішла по чужих руках? Так чи ні? — Кузьменко на хвильку замовкла і знову випалила: — Навіщо мене викрав, запхнув у смердючий мішок і притягнув сюди? Я ж тобі не потрібна! Займайся своїми шлюхами й байстрюками.

— Якими ще байстрюками? — спокійно перепитав Махно.

— Тими, що у Васецької, — вгамовуючи свою збудженість, відповіла вона й звелася на ноги, сіла на диван поряд з Нестором. А