Туве Маріка Янссон - Країна Мумі-тролів. Книга друга

можна було помацати чи побачити, пропало, — залишився лише зачарований вихор розтанцьо— ваної мокрої пітьми.

Особа досвідчена сказала би, що то розпочала свій довгий важкий шлях весна. Але звідки взятися саме в цю мить, на завіяному хурделицею березі моря, досвідченій особі? Лише переляканий Мумі-троль поповзом долає натиск вітру в протилежному від дому напрямку.

Він повз і повз, а сніг заліплював очі, громадився кучугурою на його носі. Мумі-троль чимраз більше переконувався: зима заповзялася довести йому остаточно, що він ніколи собі з нею не дасть ради. Спершу обдурила його, загорнувши у витончене мереживо ніжних сніжинок, а потім кинула в обличчя тим гарним снігом, поваливши з ніг. І це тоді, коли він вже готовий був полюбити зиму!

У ньому поволі наростала лють.

Мумі-троль звівся на ноги, намагаючись перекричати віхолу, поскиглюючи, бив лапами сніг, але ніхто його не чув. Зрештою втомився. Обернувся спиною до вітру, звісив безвольно лапки… і лише тоді помітив, що вітер теплий. Вітер затягав його за собою у снігові круговерті, відривав від землі, і Мумі-тролеві здавалося, ніби він летить у повітрі, легкий, мов пушинка.

«Я сам став віхолою, часточкою сніговію, — думав радісно Мумі-троль, заспокоюючись. — Усе, як влітку. Змагаєшся з морськими хвилями, а потім ляжеш на спинку, і хай несуть вони тебе у шумовинні просто у шерех прибою; гойдаєшся собі, мов корок, на воді, а навкруги веселково переливаються бурунці, і враз опиняєшся, сміючись, трохи збентежений, на прибережному піску».

Мумі-троль розпростер лапки і полетів.

— Лякай мене, зимо, скільки хочеш! — захоплено промовляв він сам до себе. — Я тебе розгадав! Ти анітрохи не страшна, треба лиш запізнатися з тобою. Тепер мене вже не ошукаєш!

Зима витанцьовувала з Мумі-тролем, несучи його уздовж берега. Малий отямився аж на засніженому помості причалу, стоячи на голові: у вікні купальні тьмяно мерехтіло тепле світло.

— Ага, то я порятований, — мовив сам до себе розчаровано. — Шкода, що все цікаве починається щойно тоді, коли перестаєш боятися. Уже би й повеселився, але забава скінчилася!

Коли двері відчинилися, випустивши у завірюху клуби теплої пари, Мумі-троль розгледів, що в купальні немає де голці впасти.

— Одна згуба вже є! — вигукнув хтось.

— А хто друга? — запитав Мумі-троль, обтираючи очка від снігу.

— Крихітка Саломея заблукала у завіях, — поважно відказала Вітрогонка.

До Мумі-троля підлетіла склянка гарячого молока.

— Дякую, — кивнув він невидимій мишці. — Саломея ж ніколи не виходила з хати?

— Ми теж цього не можемо збагнути, — мовив Мудрик старший. — Нема сенсу йти на пошуки, доки не скінчиться заметіль. Хтозна, де її шукати. Та, скоріш за все, крихітку, мабуть, приси пало снігом.

— А Гемуль куди подівся? — допитувався далі Мумі-троль.

— Таки подався на пошуки, — сказала Вітрогонка. Вона посміхнулася і додала: — Кажуть, ніби у вас була розмова про Самотні Гори?

— То й що! — гостро відрізав Мумі-троль.

Усмішка Вітрогонки стала ще ширшою.

— У тебе неперевершений талант переконання, — похвалила вона. — Гемуль розповів нам, що схили у Самотніх Горах дуже стрімкі і небезпечні. Він так тішився, що ми його любимо і за нього хвилюємося.

— Але ж я мав на увазі… — почав було Мумі-троль.

— Заспокойся, — урвала його Вітрогонка. — Може, ми ще й полюбимо Гемуля…

Можливо, Гемуль був не надто чутливим і не вмів відчути, як до нього ставляться ті, хто його оточує, зате нюх у нього був ліпший, ніж у пса Бідася. (До того ж, нюх Бідася останнім часом підпсули невтішні думки та прагнення.)

Гемуль розшукав на горищі будиночка Мумі-тролів тенісні ракетки і використав їх замість снігоступів. Він спокійно чалапав по снігу, пробиваючись крізь заметіль, опустивши носа до самої землі, і намагався вловити хоч слабкий запах найменшої крихітки у світі.

Йому спало на гадку зазирнути до своєї снігової домівки. Там він виразно відчув запах Саломеї.

«Манюня була тут, певно, шукала мене, — розчулено подумав Гемуль. — І навіщо вона рушила у завірюху?..»

Нараз у його голові виринула невиразна згадка, що крихітка Саломея щось намагалася йому розповісти, але, напевно, так і не змогла подолати свою сором’язливість.

Доки він тупцяв снігом, картини одна по одній поставали перед його очима: ось крихітка чекає на схилі… ось біжить за ним услід… принюхується до мідного горна… Раптом він аж стетерів: «Та я ж був такий неґречний до неї!» Ні, докорів сумління він не відчув, з гемулями рідко таке трапляється. Однак йому ще більше закортіло відшукати Саломею…

Отож він уклякнув у снігу, щоб не втратити її запаху. Сахався то в один бік, то в інший — так метушаться від страху маленькі звірята, зачувши небезпеку. Зовсім недавно крихітка була на причалі, та ще й на самісінькому краю помосту, а потім її слід повів угору схилом і згубився.

Гемуль якийсь час розмірковував — що йому завжди давалося дуже важко. А тоді заходився розгрібати лапами сніг. Він розпорпав увесь пагорб. І врешті знайшов щось малесеньке і теплесеньке.

— Не бійся, — сказав він. — Це я.

Гемуль посадив Саломею собі за пазуху, між курткою та светром з вовни лами, і почалапав далі на снігоступах.

Щоправда, ідучи, він майже цілком забув про крихітку Саломею у пазусі, бо усіма думками линув до склянки гарячого морсу.

Наступного дня — а була неділя — вітер улігся. Стало тепло й імлисто. Хто наважувався вийти надвір, поринав у сніг по самого носа. Уся долина стала схожа на іграшковий місячний пейзаж. Кучугури здавалися велетенськими круглими булками, інші набрали обрисів хвилястих гір з гострими верхами. Кожна гіллячка убралася в снігову шапку, а дерева мали вигляд велетенських тортів, скомпонованих кондитером з незвичайною фантазією.

Усі гості висипали на сніг і затіяли колосальну баталію у сніжки. Варення у льоху вже майже не зосталося, зате воно додало сили лапам лісових створінь.

Гемуль сидів на даху дровітні, щосили дмучи у трубу, а поруч примостилася щаслива крихітка Саломея.

Він грав «Тріумфальний марш гемулів» і завершив виконання свого улюбленого музичного твору витіюватим «тратата». Потім обернувся до Мумі-троля і сказав:

— Не хочу тебе засмучувати, та все ж я маю намір податися в Самотні Гори. А наступної зими обіцяю навчити тебе кататися на лижах!

— Але ж я тобі казав… — почав було Мумі-троль сту— бовано.

— Знаю, знаю… — урвав його Гемуль. — То було раніше, а тепер, після густого снігопаду, схили стали ідеальними для спуску. А яке там свіже повітря!

Мумі-троль зиркнув на Вітрогонку.

Вона мовчки кивнула головою,