Туве Маріка Янссон - Країна Мумі-тролів. Книга друга

А більшість моїх невидимих приятелів подалися звідси геть на північ. Гості хвилюються, вони позастуджувалися, сидячи цілими днями під кригою. А Бідась ховається у шафі до самої темряви. Хтось мусить йому сказати, щоб він забирався з Долини.

— Тільки не я, — відразу попередив Мумі-троль. — Він переконаний, що усі його тут люблять.

— Тоді доведеться вдатися до хитрощів, — наполягала Вітрогонка. — Треба переконати його, що Самотні Гори вищі й гарніші, ніж тутешні пагорби.

— Але ж у Самотніх Горах немає схилів, придатних для спуску на лижах, — докірливо зауважив Мумі-троль. — Лише провалля та шпичасті скелі, на яких навіть сніг не затримується.

Крихітна Саломея затремтіла, на очка їй набігли сльози.

— Гемулі завжди зуміють собі порадити, — не поступалася Вітрогонка. — Хіба, гадаєш, ліпше буде, якщо він сам здогадається, що ніхто його тут не любить? Поміркуй сам!

— Може, ти сама йому про це скажеш? — жалібно попросив Мумі-троль.

— Але ж він живе у твоєму саду, — нагадала Вітрогонка. — Візьми себе в руки. Так буде найліпше для всіх. І для нього теж.

Розмова стихла. Вітрогонка вибралася через вікно надвір.

Крихітка Саломея лежала без сну, вдивляючись у пітьму.

Вони хочуть позбутися Гемуля і його мідного горна. Хочуть, щоб він упав у провалля. Тут можливий лише один вихід: попередити Гемуля про небезпеку Самотніх Гір. Але обережно. Він не повинен здогадатися, що його хочуть позбутися. Не варто його ображати…

Саломея усю ніч не стулила очей — думала. Її маленька голівка не звикла до таких глибоких міркувань, тож, коли надійшов ранок, вона не змогла далі опиратися сну. Крихітка проспала ранкову каву і обід — ніхто навіть не згадав про її існування.

Після сніданку Мумі-троль вийшов на пагорб.

— Привіт! — зрадів Гемуль. — Як приємно тебе бачити! Хочеш, я навчу тебе одного дуже простого закруту на лижах?

— Дякую, але не зараз! — відповів Мумі-троль, почуваючи себе страшенно нещасним. — Я прийшов порозмовляти!

— Чудово! — ще більше втішився Гемуль. — Наскільки я помітив, ви тут не надто балакучі. Досить мені появитися, усі замовкають і розходяться хто куди…

Мумі-троль крадькома глипнув на Гемуля, але той видався йому просто зацікавленим та веселим. Мумі-троль глибоко вдихнув повітря і почав:

— Справа у тому, що в Самотніх Горах є чудові схили для спусків на лижах…

— Справді?

— Так!!! Розкішні!!!! — вів далі Мумі-троль, ледь стримуючи хвилювання. — І вгору, і вниз! А скільки там простору!

— Треба буде їх дослідити при нагоді, — мовив Ге— муль. — Але ж туди неблизька дорога. Якщо я вирушу туди зараз, то нам хтозна, чи вдасться зустрітися навесні. Було би шкода, правда?

— Шкода… — покривив душею Мумі-троль і аж залився рум’янцем.

— Але уявляєш, — раптом завагався Гемуль, — то було би життя серед дикої природи! Ватри вечорами, а щоранку — підкорення нових вершин! Довга лижня в ущелинах в м’якому неторканому снігу, який поскрипує під лижами… — Гемуль поринув у мрії. — Як приємно, що ти цікавишся моїми лижними успіхами, — мовив він нарешті вдячно.

Мумі-троль зачудовано витріщився на Гемуля. Ні, так не можна.

— Але ж ті схили небезпечні! — вигукнув він.

— Тільки не для мене, — запишнився Гемуль. — Дякую, що хвилюєшся за мене, але я люблю стрімкі спуски!

— Але ж там зовсім прямовисні схили! — уже кричав Мумі-троль. — Вони зриваються у провалля, на них навіть сніг не затримується! Я помилився, мені раптом пригадалося, що Самотні Гори зовсім не придатні для катання на лижах!

— Ти певний? — здивувався Гемуль.

— Повір мені! — уже майже благав Мумі-троль. — Будь ласка, залишися з нами. Я вчитимуся їздити на лижах…

— Що ж, — мовив Гемуль. — Якщо ви так не хочете мене відпускати, я зостануся.

Після розмови з Гемулем Мумі-троль був надто збуджений, щоб іти додому. Натомість він рушив до моря і почвалав уздовж берега, далеко оминувши купальню.

Що довше йшов, то легше ставало йому на душі, зрештою аж розвеселився, насвистував собі щось під ніс, підкидаючи ногою уламок крижинки.

А потім спроквола почав падати сніг.

То був перший снігопад після Нового Року. Мумі-троль аж нетямився від зачудування. Сніжинки одна за одною лягали на його теплий ніс і відразу танули. Він ловив їх лапкою, щоб на коротку мить помилуватися візерунком; задерши голову вгору, спостерігав, як міріади білих клаптиків летіли йому навстріч, м’якші і легші за пух.

«То ось звідки береться сніг, — думав Мумі-троль. — А мені здавалося, що він росте з землі…»

Потепліло. За пеленою снігу нічого не стало видно. Мумі-троля охопив такий захват, як не раз улітку, коли він талапався у морі. Мумі-троль скинув з себе купальний халат і бухнувся навзнак у снігову кучугуру.

«Зима! — подумав він. — Виявляється, її також можна любити!»

З відчуттям страху, що вона спізнилася, Крихітка Саломея прокинулася, коли вже смерклося, і наступної ж миті згадала про Гемуля.

Саломея зістрибнула з комода, спершу на стілець, потім на підлогу. У вітальні панувала пустка — усі саме обідали в купальні. Крихітка перелізла через підвіконня і поквапилася надвір сніговим лазом, стримуючи плач, що душив їй горло.

Надворі було темно — ні місяця, ані північного сяйва. Падав густий сніг, ліпився до личка та сукенки, заважаючи йти. Вона насилу добрела до снігової хатинки Гемуля, але там також було темно й порожньо. Крихітку Саломею охопила паніка. Замість того, щоб почекати, вона кинулася у завірюху на пошуки Гемуля. Кликала свого коханого Гемуля, але то було все одно, що кричати в подушку. Її мініатюрні сліди враз засипало снігом.

Увечері снігопад припинився.

Ніби тюлева фіранка відслонилася, відкриваючи краєвид аж до замерзлого моря, над яким ген вдалині зависла чорно-синя хмара і сховала сонце.

Мумі-троль заворожено споглядав, як грізно закипала негода. Немов перед останнім драматичним актом піднімалася завіса у театрі. Біла пустельна сцена простягалася аж до небокраю, над узбережжям швидко гусла темрява. Мумі-троль, котрий ніколи в житті не бачив заметілі, подумав, що то насувається гроза. Він налаштував себе не боятися, коли вдарить перший грім.

Але грому не було.

Ані блискавиць.

Натомість над однією з прибережних скель білою шапкою почав здійматися сніговий вихорець. Стривожений вітер дмухав то тут, то там, стелячись понад кригою та перешіптуючись з деревами в ліску. Темна синява розросталася, подмухи набирали силу.

Нараз наче двері розчахнулися від рвучкого пориву вітру, темрява роззявила пащу, вивергаючи мокрий сніг. Сніг уже не сипався згори, а вирував понад землею, завивав, штовхав, ніби жива істота.

У вуха Мумі-тролеві набилося снігу, він втратив рівновагу, і покотився долі, не тямлячись від жаху.

Зник час і зник простір.

Усе, що