Андрій Анатолійович Кокотюха - Адвокат із Личаківської

– Тим більше.

– Що – тим більше?

– Ви зараз пояснили, чому збиралися вбити мене. Я – загроза вашому майбутньому з Магдою.

– Не перебільшуйте свого значення.

– Аж ніяк. Поки такий, як я, знає вашу таємницю, спокою ви не відчуваєте, пане Адаме. Усякий, кого хочуть убити, має право на захист. Згодні?

– Цілком. Найпростіше – випередити того, хто хоче вбити тебе. Ви збираєтесь позбавити мене життя, пане Кошовий? І зараз прочитали своєрідний вирок?

Клим зітхнув.

– Я не суддя. Тим більше – не кат, ми з вами про це говорили. Ви самі повинні вирішити, як діяти далі.

– Пропонуєте застрелитися, повіситися чи ковтнути кави з отрутою?

– Ні, – сказав Кошовий, дивуючись, як швидко прийшло потрібне рішення. – Боже збав. Не хочеться брати на себе навіть такий гріх. Ви ж поважаєте пані Магду Богданович?

– Для чого це? Питання позбавлене сенсу й здорового глузду.

– Все ж прошу відповісти. Пан Шацький теж має почути.

– Гаразд, коли ви ще не зрозуміли. Магда… пані Магда дуже дорога для мене людина.

– Дякую за щирість. Ви згодні, що вона не заслуговує знати про ваш злочин? Це злочин, пане Вишневський, чим би не був мотивований. Отже?

– Ну, коли хочете… Звісно, пані Магда не повинна цього знати.

– Бо не зможе прийняти вбивцю?

– Так. Бо не готова прийняти вбивцю.

– Тобто не заслуговує на життя з убивцею?

– Авжеж.

Кошовий кілька разів плеснув у долоні, закликаючи Шацького у свідки:

– Усі присутні тут почули. Магда Богданович не заслуговує на те, аби пов’язати свою подальшу долю саме з вами, пане Адаме Вишневський. Ви щойно самі назвали єдиний прийнятний для всіх вихід із досить делікатної ситуації. Гріхи треба спокутувати.

Інженер завмер. У першу мить не зрозумів, що сталося. Потому стрепенувся, труснув головою, немов проганяючи поганий сон. Клим же і далі плескав у долоні, намагаючись при цьому не ляскати надто сильно.

– Ви… ви хочете…

– Я нічого не хочу. Сьогодні врятував своє життя і далі маю намір освоїтися у Львові. Як вийде – не знаю. Та краще починати все з чистого аркуша, не озираючись при цьому. Ви можете гарантувати мені ненапад. Але все одно вашої ваги в тутешньому суспільстві вистачить, аби з часом, рано чи пізно, витерти об мене ноги. Якщо ви поважаєте пані Магду так, як щойно визнали, у вас стане сили й розуму прийняти саме те рішення, котре потрібно. У такому разі вам теж доведеться колись почати із цією жінкою все з чистого аркуша – за умови, що вона сама захоче повернути ваші стосунки. Ваш розрив, пане Вишневський, – гарантія моєї безпеки. Хіба ви захочете колись поквитатися зі мною, як із Сойкою, остаточно поставивши нас на один рівень. Проте або спершу, або потім доведеться щось вирішувати зі свідком, паном Шацьким. Невже ви, той, хто фактично втратив рідну сестру, здатен колись забрати батька в чотирьох дітей? Отже, підсумок наступний. Або ви прирікаєте пані Магду на не гідне її життя з убивцею – або ми з вами даємо один одному гарантії ненападу. До того ж у такий спосіб ви, можливо, втратите, поза сумнівом, дорогу людину. Проте, даруйте за надмірну патетику, збережете себе.

– Тобто?

– Нікого більше не вб’єте, пане Адаме. Для людини вашої організації це дуже важливо.

Ось тепер Клим вичерпався й замовк, чекаючи на відповідь.

Як і передбачалося, Вишневський мовчав. Кілька разів стиснув та розтиснув кулаки. Укотре зиркнув на Шацького, тоді – на Кошового, знову на Йозефа.

– Я мушу подумати, – мовив нарешті.

– Ви вільні прийняти будь-яке рішення. Воно не для мене. Вирішуйте для себе, пане Адаме. Визначайтеся. Мені нема про що далі з вами говорити. Хіба самі підкажете тему.

Замість відповіді інженер Адам Вишневський рішуче ступив йому назустріч.

Та враз зупинився.

Так само рішуче розвернувся.

Не кажучи ні слова, підійшов до прочиненого вікна. Сів на підвіконня, розвернувся, перекинувся на живіт.

Мить – і ковзнув донизу.

Приземлився майже нечутно. Не стримавшись, Клим підбіг, визирнув у ніч. Нікого не побачив, нічний візитер примарою розчинився у темряві.

Кахикнули.

Повернувшись, Кошовий втомлено зітхнув, кивнув лікареві:

– Впоралися. Я думав, буде гірше. Що скажете, Шацький? Мовчали весь час, так на вас не схоже…

З ліжка долинуло знайоме цокання губами.

– Жаль, не можна розказати моїй Естер про ваш геній, пане Кошовий.

– Нам з вами буде що їй розказати, – заспокоїв його Клим. – Хоча б про те, як я запросив вас до себе й ви так перебрали наливки, що довелося лишати гостя тут. Ви самі запропонували таку легенду, бо ліпше знаєте свою дружину.

– Доведеться вносити корективи, – у голосі Шацького звучав смуток.

– Ви про що?

– Заради збереження наших спільних таємниць, пане Кошовий, доведеться піти на ще більшу жертву.

– На яку?

– Вей, на ще більшу ганьбу. – Йозеф зовсім по-дитячому шморгнув носом, чого від самого початку знайомства Клим за ним не помічав. – Коли той чорний велет заліз у вікно й став просто наді мною, зробилося дуже страшно. Я напустив у кальсони. Таке пояснити складно навіть моїй фейгале.

Кошовий розумів – не можна так поводитися.

Розумів – і все одно не стримався.

Зареготав, хай би там як не ображався на нього потім Шацький.

1908 рік, Львів, вулиця Личаківська

Вони зустрілися вперше за два тижні.

Клим не шукав зустрічі. Хоча була б можливість – не тікав би від неї. Та надто в різних колах оберталися вони з Магдою Богданович, аби перетнутися не випадково. Тим більше, цими днями Кошовому, чесно кажучи, було не до того.

Ледь не щодня доводилося бувати в поліцейському департаменті – Ольшанський мусив списувати стоси паперу про завершення слідчих дій. Клим по вбивству Євгена Сойки проходив одним із основних свідків, тож зрозуміло, чому саме його свідчення були такими важливими. Заразом погодився не висувати звинувачення проти Зенека Новотного. А оскільки чубатий батяр після вбивства Любчика Ціпи почав цвірінькати так, що не зупиниш, Ольшанського цілком удовольнило його зізнання: злодій змусив піти з собою ледь не силоміць, погрожував, шантажував, а потім тицьнув золотого годинника як частку, велівши не плескати язиком. Хто там і як далі підключився, з яких статків оплатили дорогого адвоката – то вже Клима не обходило.

Новотного незабаром випустили, й за співучасть у крадіжці батяр навряд чи буде суворо покараний. Тим більше що фігурують у цій справі значно важливіші особи.

Шацький після їхньої нічної пригоди так само зник надовго. Клим думав провідати лікаря, поміркував, дещо склав, прикинув – і