Андрій Анатолійович Кокотюха - Адвокат із Личаківської

вирішив утриматись. Перед тим Йозеф не раз і не два давав своїй Естер привід для прочухана й зараз напевне зайнятий своєю прямою справою – лікуванням зубів. Байдики слід відробляти, і, поклавши руку на серце, Кошовий з таким підходом погоджувався. Тож самотність та одноманітність, котрі замінили раптово шалений вир подій, прийняв як належне.

Слід перепочити й нарешті зібратися з думками. Бо слідчий рано чи пізно дасть спокій, і доведеться братися за пошуки можливостей заробляти на життя. Отримані від загадкового й могутнього Густава Сілезького гроші не вічні, однаково закінчаться.

Міркуючи так, Клим вийшов одного дня по обіді з кав’ярні Добровольського. Вподобав саме її, бо там навіть попри частий брак місця майже завжди панувала тиша, туди сходилися з усього міського центру читати свіжі газети, а обговорювати новини виходили на свіже повітря, переміщаючись на Гетьманські вали. Часом він теж долучався до вуличних дебатів, щоправда – здебільшого зацікавленим слухачем. Прогулятися вирішив і зараз, коли почув знайоме, хоч давно забуте:

– Пане Кошовий!

Магда вигукнула на ходу, висунувши голову з екіпажа. Він саме їхав повз Клима, і вона дала візникові знак зупинитися. Звісно, до нього виходити не збиралася. Тож Кошовий неквапом, демонструючи повну чашу гідності, рушив за коляскою, зупинився, підніс капелюха, вітаючись:

– Пані Магдо! Роки вас не бачив!

– Не такі вже й роки.

Зараз на ній знову була сукня стриманих кольорів – темно-синя, із зеленим гаптуванням, а капелюшок уперше на його пам’яті зовсім нічого не підкреслював, не відтіняв, ні на чому не наголошував. Погано знаючись на жіночих звичках та манерах, Кошовий не готовий сказати, чи може бути, що дама не вдягнула капелюшка, а просто начепила – для годиться. Зовсім не дбаючи, модний він, сезонний, пасує до обраного одягу чи личить узагалі. Магда виглядала не дуже уважною, і склалося враження – думки молодої вдови Богданович десь далеко, а Кошового гукнула з увічливості, побачивши знайому постать на хіднику.

– Ви додому? Можу вас підвезти.

– Дякую, пані Магдо, – він знову підніс капелюха. – Пройдуся, не варто вам змінювати заради нашої випадкової зустрічі своїх планів.

– У мене наразі нема жодних планів. Принаймні таких, які не можна було б поміняти чи відстрочити на зайвих півгодини. Сідайте. Тим більше, у мене до вас є розмова.

Знизавши плечима, Клим легко заскочив у коляску.

Його обдало тонким ароматом парфумів. Магда посунулася на протилежний край гаптованої велюром лавки. Чи помітила, як він не дуже пристойно потягнув ніздрями напарфумлене повітря, чи одразу вирішила окреслити дистанцію.

Коляска рушила.

– Давно хотіла спитати, звідки ви так гарно знаєте польську.

– Якщо вас увесь час цікавило тільки це – прошу дуже. Старший брат моєї матусі, мій дядько, був жонатий на збіднілій польській аристократці. Потім він передчасно помер, тітка Тереза переїхала до нас. Мене виховувала полька, тож нічого дивного.

– Зрозуміло.

Якийсь час їхали мовчки.

– То як загалом просуваються справи? – спитала Магда, хоч особливої зацікавленості своєю персоною Кошовий не відчув.

– Дивлячись, про які йдеться. Зараз маю багато різного. Та вирішення їх жодним чином не впливатиме на моє майбутнє тут, у Львові.

– І яким же ви його бачите?

– З часу нашої останньої розмови нічого принципово не помінялося. Я юрист, адвокат. Мав надію знайти службу за фахом, зробивши ставку на підтримку пана Сойки. Сумнозвісного, виявляється. Тепер, я дізнавався, треба зробити вид на проживання. Далі – підтвердити кваліфікацію, ледь не наново вчитися. Усе це час, час і час, котрий у найближчій перспективі навряд чи збагатить. Тож доведеться затягнути пасок і перебиватися, як кажуть у Києві, з хлібу на квас.

– Бачу, налаштовані рішуче.

– Інакше не можна.

– Готові до всього. Дивно, живете у великому місті, а сприймаєте себе в ньому так, ніби на безлюдному острові.

– О, ви перебільшуєте, пані Магдо. Хоча сперечатися не буду, ви досить спостережлива жінка. Нічого, все зміниться. Я прийму, мене приймуть.

– Тішуся з вашого налаштування, пане Кошовий. Ви дозволите трошки допомогти вам? Мені чомусь після останніх подій, про які ми говорили, хочеться взяти участь у вашій долі. Аби не думали, що довкола вам усі чужі й усе непривітне.

– У думках не припускав подібного. Та не в моїй ситуації крутити носом, показуючи гонор. Тому буду вдячний.

Копита розмірено цокали бруківкою.

– Пане Кошовий, давайте домовимося раз і назавжди…

– Давайте! Про що?

Магда наморщила носика. Аж тепер Клим помітив у її правиці незмінне віяло, котрим жінка машинально й без особливої цікавості гралася.

– Ну, насамперед про те, що я не дуже люблю, коли переривають.

– Вибачте.

– По-друге, дратує, коли постійно вибачаються й дякують, ще й розшаркуються при тому. Словесно чи в інакший спосіб, різниці нема. Ви нічого не винні мені, я нічого не заборгувала вам. Навіть якби так колись склалося, все одно запобігати й стелитися килимом переді мною не варто. Я встигла скласти про вас досить високу думку, пане Кошовий. І нехай ноги цілують ті, хто інакшим способом не годен схилити до себе інших. Не кажу лише про себе, але себе маю тут на увазі. Згода?

Віяло гойднулося ліворуч. Кошовий мовчки кивнув, чекаючи, що після такого Магда простягне правицю, аби міцно потиснути. Так роблять, скріплюючи угоду. Замість того вона просто переклала віяло з руки в руку.

– Дякую за розуміння. Далі. Пам’ятаєте пана Казика? Перепрошую, Казимежа Моравського? Ви зустрічалися тоді, на Вірменській…

– А, так-так. – Клим старанно відтворив розумовий процес. – Здається, радний міської ради?

Магда кивнула.

– Випала нагода тут недавно. Чомусь згадали про вас, і пан Моравський погодився посприяти з видом на проживання. Як то відбувається, не зовсім маю розуміння. Ви знайдіть час, зайдіть до ратуші, там відшукайте його. Прийме вас радо, підкаже, як ліпше діяти. При потребі складе супровідну записку. З нами ще тоді був редактор Попеляк.

– Кругленький чоловік?

– Він. Спробуйте зустрітися. Пан Януш обвішаний знайомствами, наче стара кокетка коралями. Серед намистин напевне знайдеться одна чи кілька, придатних вам. Ідеться про практикуючих адвокатів чи нотарів, до яких за рекомендацією можна звернутися по практичні поради. Попеляк не відмовить вам.

– Вас нині сам Бог послав.

– Лишіть Господа у спокої. – Магда відмахнулася віялом, помовчала. – Скажіть, ви пригадуєте інженера Вишневського?

Клим напружився, сподіваючись – жінка цього не помітить.

– Пан Адась, якщо не помиляюсь?

– Адам, – сухо виправила Магда. – Дивна і прикра історія. Він поїхав зі Львова. Сказав – на якийсь час. Та, думаю, надовго. Якщо не назавжди.

– Ви сумуєте через це?

– Не через нього, – Магда виправилася надто швидко, хоч Климові могло це лише здатися. – Звісно, мені не