Павло Архипович Загребельний - Левине серце

— А ти, кажеться-говориться, не пар парка! — заспокоїв її Зновобрать. — Самусь передовий механізатор, не міг же він ото допустити… Може, справді повітряні, як кажеться-говориться…

А як стало в полях сходити, на Світлоярськ упав цивілізаційний шок, якому піддалася навіть тітка Лисичка, що днів зо три металася своїм «Москвичем» по свіжому асфальту сюди й туди, щоправда, роблячи несміливі спроби вивезти Зіньку Федорівну туди, де сходить найкраще, але спроби ті були занадто несміливі, бо засіяне ще не зазеленіло як слід, а цивілізаційний шок діяв на головного агронома з силою майже такою, як на отого хлопця, що дочепив до саморобного мопеда вихлопну трубу з гумового шланга.

А тоді сталася катастрофа! На буряковому полі, що починалося коло крайньої в Світлоярську хати Педана, не було сходів не на якійсь там латочці, а на ділянці в гектар або й півтора! Буряк сіяв Самусь. Педан мав до цього відношення суто географічне (бо поле починалося коло його хати), але Педанова дружина Галинка — виробниче: не зійшло саме на її ланці.

Це вже був не аерознімок і не повітряна яма! Тітка Лисичка домоглася, щоб на поле виїхало правління колгоспу, Самуся кликати не довелося, бо він теж був член правління і разом з усіма міг досхочу, як заведено казати, помилуватися ділами рук своїх. Чорне поле посеред першої весняної зелені, поле без сходів, мертве й страшне — для хлібороба мов жива смерть перед очима. Всі мовчали, навіть тітка Лисичка не могла мовити бодай слово, зате Самусь не розгубився.

— Все правильно, — спокійно сказав він. — Кури.

— Які кури? — здивувалася Зінька Федорівна.

— Педанові, — пояснив Самусь. — Он спитайте в Гальки. Галько, в тебе курей скільки?

І Галинка Педанова була з правлінням, бо ж її ланка!

— Курей? — нічого не розуміючи, подивилася вона на Самуся. — А що тобі до моїх курей? Ти он скажи, як буряк сіяв!

— То скільки, скільки? — не відставав од неї Самусь.

— Ну, дев’яносто дві курки і один півень.

— І один з усіма справляється? — поцікавився Зновобрать.

— А в нас несучок три десятки, а то м’ясні все. Троє діток, треба ж зварити й приготовити, бо я в ланці, а Педан коло машин…

— Свиридоне Карповичу, я протестую! — заявив Самусь.

— Проти чого, кажеться-говориться?

— Ви відходите од головного. Я все правління орієнтую, а ви збиваєте.

— Збиваю?

— Аякже! Чули всі, скільки курей у Гальки? Дев’яносто дві курки й півень! А ви питаєте, чому не зійшов буряк.

— То чому ж? — тихо спитала тітка Лисичка. — Чому?

— Все правильно. З’їли Педанові кури.

— Кури? Та ти здурів? — засміявся Зновобрать. — Де це бачено, щоб курка їла бурякове насіння!

— Ви не бачили, а я от бачив, — сказав Самусь. — В Одарії Трохимівни он по історії проходили — так там кози й вівці всю Древню Грецію з’їли.

— Ну, товаришу Самусь, це вже ви щось не те, — не стерпів і Грицько Грицькович. — Такі відкриття: то кури буряки у вас їдять, то вівці Грецію. Де ви бачили таких овець?

— Кажу ж: в історії. Ви звикли до всього передового, а в історії всяке бувало. Передові кози та вівці, може, й не з’їли б Древньої Греції, а відсталі з’їли.

— То мої кури, по-твоєму, теж відсталі! — підійшла до Самуся Галинка, а всім було відомо, що коли ця жіночка отак іде з тобою на зближення і коли в неї звужуються очі, то добра не жди, бо в такі хвилини задкує від неї й сам Педан. Самусь теж на всяк випадок позадкував.

— І ти посіяв бурячок, а вони його склювали? — допитувалася Галинка, далі наступаючи на Самуся.

— Все правильно. Склювали.

— І ти це доведеш?

— А й доведу!

— Як же? Може, ловитимеш кожну курку й напихатимеш їй у рот бурякового насіння?

— Доведу, доведу! — погукував Самусь, відходячи на безпечну відстань і від Галинки, і від усього правління.

— Ну що ти йому скажеш, отакому? — зітхнув Зновобрать. — Підсій, Лисичко, може, ще доженуть ці бурячки всіх інших.

45

Допитливі читачі вже, мабуть, помітили, що тут усе відбувається на передньому плані, або, як кажуть у театрі, на авансцені. На задньому плані — непробивна пітьма. Справа не в подіях: їх автор має в запасі скільки завгодно, добре знаючи, що тільки в багатому подіями й змінами житті люди набувають своєрідності й тих властивостей, якими, зрештою, різняться між собою. Отож подій у автора задосить і для переднього, і для заднього плану. Але як бути з темною непроглядністю психологічних ситуацій? Можна перелічити всі причини, які призвели до того, що Самусь лишив незасіяним добрий шмат бурякового лану, можна описати кожен крок цього чоловіка, проаналізувати кожен його вчинок і кожне слово, але незмога витлумачити мотивів поведінки, бо тут Самусь, на превеликий жаль, попри своє прізвище, далеко не самотній і діє за відомим принципом: «Іван киває на Петра».

Ну, скажи, як воно було, визнай свій гріх, покайся, тобто посамокритикуйся, пообіцяй виправити помилки, засій той клапоть за власний рахунок, будь чистий совістю перед людьми й перед собою. Хай уже письменники вдаються до неправди, щоб подобатися, бо їм кортить подобатися завжди і всім і будь-якою ціною. А ти ж передовий механізатор, про тебе найвищої думки сам товариш Багатогаласу, сільське й колгоспне керівництво нікому не дозволяє тебе дискредитувати. І ось, замість розкошувати такими вигодами найбільшого сприяння, чоловік вдається до викрутів, вигадує курей, що клюють бурякове насіння (що може бути неапетитніше!), то вводить нову класифікацію овець на передових і відсталих, порушуючи прийняту в науці ознаку класифікації цих домашніх тварин за довжиною, формою і оброслістю їхнього хвоста (вочевидь, не пір’ям, а вовною). Після цього вся наша повага до Самуся неминуче пропаде і навіть вівці мали б заплакати над його подальшою долею в цій розповіді, бо вівці, на відміну від своїх родичів кіз, володіють здатністю плакати, наділені від природи так званими сльозовими залозами, яких кози за невідомі гріхи позбавлені.

Але не такий був Самусь, щоб відступати без боротьби! Коли він пообіцяв довести правдивість своїх слів, то…

46

Все ж таки автор не може допустити, щоб над усіма подіями панувала обтяжлива напруженість конфлікту. Відпочинь сам, дай відпочити й людям. Гомер у шістнадцятій пісні «Іліади», показавши, як троянці підпалили один з ахейських кораблів, і заспокоївши читачів повідомленням, що мірмідоняни, могутні й хижі в бою, мов вовцюгани, готові прийти на допомогу, і в гадці не має мерщій кидати мірмідонян у бій! Хай собі палає корабель, хай тупцюють войовничі