Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

Україна втратить ще якісь свої території, то ці території не розкрадатимуть росіяни - корупціонери? Та по всьому світі, часом, влада грабує своїх громадян, як може, тільки в розвинених країнах корупція чи витрати грошей маскують різними вигадками, типу, лобіювання, сплатою інколи не дуже зрозумілих податків, від значної частини яких багато країн може, взагалі, відмовитися, використовуючи свої природні чи інші ресурси й можливості. Коли можновладці не кладуть народні гроші собі в кишеню, то витрачають їх на різні грандіозні проєкти фантастичної вартості, від яких людям ні холодно ні жарко, а то ще й купи проблем, як від деяких програм боротьба за все хороше.

-Хай воюють діти народних депутатів…

А тих дітей хоч на роту набереться? Не дуже наші обранці хочуть розмножуватися. Немає часу через побудову політичної кар’єри? А може так розчарувалися в людях та стали такими циніками, що вже й дітей мати не хочуть? Та й ті дітки – то лише головний біль для їхніх командирів, які будуть відповідати за вибрики мажорів та пестунчиків Долі. Та вже давно, років 80, ніде у світі діти еліти не воюють на фронтах. Це один з привілеїв тих, хто досяг важливих висот на нашій корупційній планеті. Пробивайтесь до вершин суспільства і ваших дітей теж ніхто не чіпатиме. Хоч я і не укладав парі з тим ухилянтом, що говорив про дітей народних депутатів, але твердо переконаний: аби навіть діти народних обранців і пішли воювати, то мій співрозмовник все одно не повернеться в Україну.

-Коли ловлять для служби в армії, у військових навчальних центрах і на фронті, то б’ють. Хай мене в тюрму саджають. Там мені буде краще, ніж на фронті...

Ну, не знаю. Але в усьому світі солдатів обточують для виконання бойових завдань, щоб з ними легше було командирам. Там, де й не б’ють, то все одно ламають психологічно та ліплять з вас те, що потрібно армії, та так, що легше було аби били. Коли недостатньо буде українських військових на фронті і його прорвуть та ваш район окупують росіяни, а вас забриють до їхнього війська й примусять воювати проти України, то думаєте вас там не битимуть? А коли в тюрму, яка тоді може опинитися в окупації, приїдуть військові вербувальники з московії, то вас ніхто нічого не питатиме, ви потрапите до рашистського війська лише тому, що так вирішить місцевий тюремний авторитет з безліччю тату.

-Якби мене навіть загребли, то я все одно не воював. Я б утік, захворів, здався…

Ви дійсно думаєте, що в армії не знають, що з такими робити? Хоча чи потрібні такі вояки командирам на передовій?

У Канаді зять працював у кількох будівельних компаніях і повсюди спілкувався з чоловіками призовного віку, які за хабарі виїхали з України під час повномасштабного вторгнення, тож, найперше, що у нього питали в перший день роботи:

-А ти скільки тисяч доларів віддав, щоб виїхати?

Найпоширенішим жартом при спілкуванні стало:

-Скажи мені, як ухилянт ухилянту…

Та найбільше враження під час повномасштабного вторгнення на мене справили мої родичі, які одружилися зі значно старшими жінками і кожен всиновив трьох їхніх дітей. Батьки трьох дітей мають відстрочку від мобілізації. По маминій лінії половина родичів розлучених, тож, велика ймовірність, що як тільки закінчиться війна обидва внуки моєї тітки розлучаться зі своїми фронтовими дружинами й цим жінкам після розірвання шлюбу тилові герої виплачуватимуть аліменти.

Коли канадці, колишні жителі росії, дізналися, що раніше я писав книги про корупцію, то почали сміятися і порівняли мою боротьбу з корупцією з боротьбою бандерівців проти режиму радянського диктатора Сталіна. Називали бандерівців невдахами. Казали, що бандерівці ніяк не могли перемогти Радянський Союз, який здолав фашистську Німеччину. На боці Гітлера воювала майже вся Європа. Мовляв, і я не можу побороти корупцію, яка, як відомо, безсмертна. З їхніх слів виходить, що я теж невдаха. Але чому тоді ніхто з українських борців за волю свого народу так сильно не вплинув на формування світогляду багатьох нинішніх українців та й мене, як бандерівці, - символ боротьби проти російських колонізаторів? Мене завжди захоплювала і додавала сил історія про честь, відвагу та незламність бандерівців перед неминучою поразкою. Іноді боротьба важливіша за результат, який хоч і буде не на користь сміливців, але боротьба тих, хто програв, допоможе перемогти їм у майбутньому або здобути перемогу їхнім наступникам. Боротьба ніколи не проходить безслідно і впливає на свідомість людей. Без невдач немає подвигу, самопожертви, пасіонарної особистості.

Я чув, як дехто з росіян у Канаді називали програму CUAET щурячими перегонами. Це на їх совісті. З їх слів, виходить, що я ще на додачу й щур. Я, взагалі, дивуюся таким різним молодим росіянам, які вже чимало років проживають у Канаді. Дружина хрещеного батька мого внука навіть посварилася з батьком, який повністю підтримує путіна в геноцидній війні росії проти України. Дружина кума всією душею підтримує Україну. Проживає в Торонто, а її батько, який ненавидить українців та хоче повного нашого знищення, мешкає в Сибіру. Можливо, пенсіонеру на старості й важко позбавитися свого імперського світогляду, який в ньому виховувала держава все його життя. Нині в його домі ще й весь час працює телевізор, набитий людиноненависницькою пропагандою. Але багато росіяни, які живуть в розвинених цивілізованих країнах, думають так само як і рашисти та хочуть знищення України й приєднання її до путінської росії, чого ніколи не буде. Господи, дай їм розуму!

Особливо тішить моїх співрозмовників і те, що я своїми книжками веду боротьбу з корупцією в Україні, а представники влади України ведуть боротьбу зі мною. Я проводив акції протесту проти дій влади. Попередній ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури в Києві погрожував мені смертю. Ось уже стільки років мене тягають мене по судах. Навіть під час повномасштабного вторгнення представники влади України вже двічі зверталися до суду. Хочуть через нові й нові суди позбавити мене, пенсіонера, права жити в службовій квартирі в Києві, яку ми, пенсіонери, я і моя дружина заробили тяжкою працею. Представники влади України вирішили все життя зі мною судитися, чекаючи поки я помру на пенсії? Подаватимуть на мене в суд доки не доб'ються свого? Щоб провчити тих, хто, як і я, бореться з корупцією. Державних грошей у них вистачить. Це мені потрібно постійно позичати гроші на адвоката.

Моя службова квартира двірника знаходиться в будинку, який академія орендує у влади столиці. Влада Києва та ректор академії намагається зробити все,