Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

Здавалося б, під час війни українські корупціонери мали б хоч трохи зменшити запал і всі сили кинути на захист України, щоб не втратити те, що мають. Але до війни мене чиновники не переслідували з таким напором, як нині, під час активних бойових дій. Опоненти перегрупувалися, замінили юристів і безперервно мене атакують. Під час війни хочуть отримати те, що не вдалося відібрати в мене раніше. Якби чиновники з такою силою атакували і ворога на фронті, як атакують у тилу нас, пенсіонерів! На судових засіданнях представники влади України висувають дедалі нові й нові претензії до мене, нерідко протилежні попереднім. Адвокат не перестає дивуватися їхній винахідливості та натиску. Війна - золотий час для тих, кого критикую у своїх книжках?

Тож, коли ще починалися перші суди 7 років тому, то до мене у квартиру водили різні комісії і я, щоб продемонструвати повагу до влади, повісив те величезне фото ректора. Один з членів комісії, великий фанат ректора, чомусь навіть перехрестився, коли побачив портрет свого кумира на пів стіни.

На фронті росіяни вбили чоловіка доньки моєї двоюрідної сестри. Він дуже любив російську культуру. Представники влади України продовжують переслідувати мене через суд за книги про корупцію, замасковуючи помсту під виселення мене зі службової квартири. Чиновники повторювали щодо мене багато ганебних дій, які притаманні російським знаменитостям. Все це сприяло тому, що я почав писати книгу про відомих діячів культури, медіа, освіти та церкви росії, які підтримують війну проти України.

Коли зять дізнався, що я пишу книгу про російських зірок - яструбів, то злякався. Півтора місяця влаштовував мені емоційне протистояння. Не розмовляв зі мною. Ходив з надутими щоками, як капризна дитина. Не привітав мене з днем народження. Я весь цей час цілими днями няньчив його сина, мого внука, а вночі писав книгу. Синку, досить розгойдувати човен своєї родини, який потрапив у бурю в чужих водах через твій гонор і довіру до канадських пройдисвітів, твоїх друзів і власників орендованого житла! Прямо кіно якесь! Життя завжди цікавіше і парадоксальніше за книжкові світи! В Україні під час повномасштабного вторгнення українським чиновникам більше нічого робити, як переслідувати мене за мої колишні книги про корупцію, в яких, певне, впізнали себе. В Канаді у мого зятя купа часу, щоб відвертати мене від написання антивоєнної книги та тримати мене в напрузі. Та я таки написав книгу «Список путіна», в яких розмістив свої листи до влади, і її можна почитати на онлайн - бібліотеках.

Зять спілкується з російськомовними українцями, які давно вже живуть в Канаді. Вони втекли від війни й ходять до російської православної церкви, діяльність якої заборонена в Україні, цілують російські ікони. Що просять та про що ж моляться російськомовні українці в російській церкві, де під час кожного богослужіння прославляють та бажають здоров’я настоятелю РПЦ патріарху Кирилу, який хоче перемоги росії над Україною і благословив війну росії проти України та, фактично, наперед відпустив російським окупантам всі гріхи за майбутнє скоєння воєнних злочинів в Україні: за вбивства мирних жителів, зґвалтування, грабежі?

Українці, які приїхали до Канади по програмі CUAET, дуже погано йдуть на контакт, особливо чоловіки призовного віку. З ними я відчуваю себе слідчим, який веде допит. Або провокатором у тюрмі, у якого завдання витягти зізнання зі співкамерника. Спочатку молоді чоловіки з, в основному, з хитрими, як у лиса, обличчями не дуже охоче спілкуються зі своїми земляками. Обережні зі словами. Говорять як люблять Україну та тужать за рідним домом. Хвилюються, що Батьківщина в біді. Слідкують за всіма новинами з фронту та перераховують гроші на потреби ЗСУ. Коли я зустрічаюся з ними вже не перший раз, то можуть дозволити собі більше і соромляться менше, поводяться сміливіше.

Іноді за кордоном примусити українців – ухилянтів сказати те, що думають, то, як мені в студентські роки, залізничний вагон розвантажити. Як і всі люди, люблять, щоб з ними поводилися добре і відносилися до них з повагою. Я в Канаді достатньо наслухався таких, сором’язливих і нахабних, веселих і сумних, з розумом і без. Хтось за хабар отримав довідки від військово – лікарняних комісій чи за підробленими документами втік з України на потязі, а хтось з провідником чи сам маршрутами колишніх контрабандистів цигарок біг в атаку полями через державний кордон, штурмував гори та форсував ріки, аби лише опинитися в Європі. Втікачі від повісток спочатку проявляли агресію після питання, чому не в окопі й сприймали мене, як чергового, як вони кажуть, бісового «нафронтника», а потім, коли я розповідав їм про зятя - героя, то вважали мене своїм, з групи підтримки їхнього Клубу українських ухилянтів Європи й Америки, часом, навіть напивалися моїм коштом і ставали відвертішими:

-Ніколи не повертайся туди, де було добре. Ми повернемося в Україну не в машині часу і не в ті роки, коли нам було добре. Як можна повернутися в минуле, коли ти інший. Треба йти вперед. Не можна двічі зайти в одну й ту саму ріку. Не помолодшаєш. Україна вже не та, як у наших спогадах. Того, що було, вже не буде. Війна все зруйнувала і вже не буде так, як раніше. Найближчі 10 років в Україні немає що робити...

Щоб ви не казали, ваші ганебні вчинки не стануть привабливішими для нормальних людей. А може і не потрібно, щоб в Україні було все так, як до війни. Війна, можливо, саме через те й сталася. Може потрібно, щоб було краще, ніж до війни, й по – іншому, аби війна не повторилася.

-А я той, хто на всіх поклав...

Ну, що тут сказати. Як і в усякій країні, у нас є й такі, але вони теж наші громадяни і ми їх любимо й жаліємо за недалекий розум.

- Я не кіт, 9 життів не маю. Моїй сім’ї ті бойові чи похоронні гроші не потрібні. Я їх і за кордоном зароблю. Може й повернуся, але коли скінчиться війна та зарплати й рівень життя будуть, як в Європі. Я не хочу воювати за корупцію, щоб злодії й далі розкрадали Україну...

А на світі є країна, де немає корупціонерів і злодіїв? Корупція – невіддільна складова частина економіки будь – якої країни. Різниця лише в її розмірах та місцеперебуванні. Корупція – всесвітнє зло, доводиться жити в такому недосконалому світі, бо іншого немає. А коли саме вашої допомоги не вистачить на фронті й