Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

гордині, честолюбстві та ліні. Ми спостерігаємо як поступово життєвий корабель зятя сідає на мілину. Коли чоловік нічого не робитиме, то його життєве судно не врятують навіть океанські припливи з безлічі щоденних можливостей зіскочити з мілини в Канаді та відправитися у велике плавання за успіхом. Я всім серцем бажаю йому успіху.

Своїми хвастощами зять загнав себе в пастку. Всім розказує казки про своє прекрасне життя в Канаді. То що ж про нього подумають, коли переїде в іншу країну чи повернеться в Київ? Бідолаха хоче тікати з Канади, але куди? Мою думку він знає – для нього найкращий варіант: Україна! Але зять вагається й не проти переїхати в якусь іншу казкову країну, тільки ще не вибрав яку. Зять любить подорожувати, а сім’ї більше подобається спокій і рутина. Де є така країна у світі, в якій не треба працювати, а все задарма? В іншій країні теж будуть проблеми, або ще й більші. Коли так складеться, що зять не повернеться в Україну, то йому доведеться знайти своє місце за кордоном.

Зять ще не повністю тратив дружбу з Фортуною, вміє хоч на початку зачаровувати людей і коли зможе хоч трохи змінитися, то без проблем ще непогано влаштується і в Канаді, якщо налагодить зв’язки з тими, хто допоможе йому зайняти гідне місце в цьому суспільстві. Тоді швидше за все, зароблятиме на хліб красномовством, що вийде у нього набагато краще ніж трудитися фізично. Тоді нарешті душа його радітиме і він знайде внутрішній спокій. Сфера послуг та консультації – то його, у нормальному стані зять любить турбуватися про людей. Та й у туристичному чи ресторанному бізнесі у нього все вийде. Якщо включить голову, то буде прекрасним психологом, священником, педагогом, актором, волонтером, медиком. І робота з відрядженнями – то теж для нього. Коли зміниться і підлаштується під обставини, то у нього великі шанси досягти всього, що хоче. Вміє виконувати монотонну роботу. Уявіть скільки терпіння потрібно для виточування ножа та й для ремонту мобільного телефону чи комп’ютера, але буде працювати з вогником лише коли йому подобається робота.

Щоб до кінця бути відвертим, маю зізнатися: мені прикро, що моє протистояння з зятем, дійшло до образи з мого боку. Іноді щось находить на зятя і він провокує нас на сварки, але ми з дружиною мовчимо як партизани. Як тигр, що готується до стрибка, зять нечутно підкрадається, ступаючи босими ногами по сусідній кімнаті. Підслуховує наші розмови, щоб, раз, та й вистрибнути в кульмінаційний момент. Піймати когось із нас на слові. Одного разу йому таке вдалося зі мною.

Зять справедливо вимагав від мене вибачення за те, що у розмові з дружиною я назвав його поганим словом, яким, до речі, названо роман найвідомішого у світі російського письменника – класика про прекрасну майже ідеальну людину. Я спочатку навіть і почав перепрошувати. Потім передумав. Пояснив зятю, що, можливо, перепрошу пізніше, коли він зміниться та знову стане таким, як був у Києві, або хоч таким, як головний персонаж у тій книжці російського класика. Аби перепросити, мені потрібно змінитися самому чи принаймні змінити свою думку про зятя, а коли я продовжую думати про чоловіка моєї доньки так само і тим самим поганим словом і все ж перепрошу, то це буде не вибачення, а обман. Тож, крім того, що я іноді, коли мене дістають, не можу стримувати себе та вживаю погані слова, я ще стану й брехуном. Навіщо це мені і йому? І що це змінить?

Для зятя головне у житті видимість. Сприймає життя довкола лише очима. Для мене видимість мало що значить. Я сприймаю світ серцем. Нині зять чекає вибачення від мене, а я чекаю доки він зміниться, хоч ми обидва знаємо, що люди не міняються. Звісно, я неправий та не можу примусити себе перепросити раніше, ніж закінчиться ця не дуже світла смуга в житті зятя. А моя рідня з України каже, що зять вміє встановлювати приховані мікрофони в приміщенні. Під час спілкування з ним зрозуміли, що він читав чи то їхні повідомлення, чи прослуховував їхні телефонні розмови та радять мені слідкувати за словами.

Після того, як зять почав веселити народ Канади й про це я розповів усім своїм знайомим, то вони тільки цим поганим словом і називали мого улюбленого зятя. Я просто повторив те, що вони кажуть, а зять відтоді називає мене у розмові з друзями не лише Гриша, а й «смердючою гнидою», іноді прямо мені у вічі, усе кричить та гнівається. Я боюся, що гординя таки його доконає. Отак і живемо в одному домі!

Моя дружина після того інциденту ще більше боїться говорити про зятя. Я проти цензури й різних дурних табу й щоб перетворити ці острахи на жарт, попросив сусідів видрукувати з Інтернету радянський плакат «Не базікай!» та повісив на стіну, але домашні мовчать, розмови про зятя під забороною.

На такий вчинок мене надихнув інша фотографія, тільки в багато разів більша. Це фото ректора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Я повісив фото при вході в мою службову квартиру двірника в Києві. Ректор ще за часів Радянського Союзу приймав мене на роботу двірником, поселяв у квартиру й обіцяв через 10 років передати мені цю квартиру у власність чи клопотатися, щоб мені видали нове житло. Я тоді не мав сумніву щодо обіцянки ректора, бо подружжя, яке жило у цій квартирі переді мною, відпрацювало у виші 10 років двірниками й отримали нове житло. Щоб отримати квартиру в Києві, я відпрацював двірником 33 роки, але в кінці отримав лише нескінченні суди, по яких мене тягають і нині, бо хочуть убити двох зайців відразу: помститися мені за мої книги про корупцію і відмовити мені в наданні житла у власність, що передбачено українським законодавством для людей, які 10 років прожили у службовій квартирі й відпрацювали двірниками.

Та я вже й перестав сподіватися, що мені щось дадуть. Дружина боїться, щоб влада не відібрала і те, що дала. Дружина хоче хоч на пенсії пожити спокійно, щоб нас не чіпали, залишили все, як є, і припинили нескінченно подавати на нас до суду. Пригадую інтерв'ю відомого українського журналіста з не менш відомим музикантом, якому вдалося потоваришувати із сім'єю одного з Президентів України і навіть стати народним депутатом. Журналіст попросив розповісти про великі перспективи розширення комерційних справ музиканта, на що мудрий старий відповів:

-Дивись, щоб нинішня