Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

- то, взагалі, катастрофа. Приниженням української мови зять хоче виправдати свою впертість і небажання говорити українською.

За три роки перебування в Канаді багато людей обережно натякало, що вже час починати говорити українською мовою, але зятю не потрібні поради. Знає що робить! Зять хоче залишитися таким, як є, і категорично відмовляється переходити на українську, хоч його син, дружина і ми, її батьки, говоримо солов’їною. Українці в Канаді звертають увагу якою мовою, українською чи російською, говорять земляки. Якось я допомагав патологічно жадібному канадцю переносити з авто до його гаража мотлох, який той десь знайшов на вулиці. Колишній житель Болгарії вивчав російську мову в школі й запитав мене чи мій зять не росіянин, бо ніколи не чув, щоб зять говорив українською.

Десь зять вичитав, що бажання постійно всім суперечити з байдуже якого приводу вважається ознакою великого розуму, але це просто ще один комплекс: дитяче бажання все робити на зло, щоб привернути до себе увагу. Так інколи мій внук, коли я відриваюся від його няньчення, миттю робить якусь шкоду, щоб знову опинитися в центрі уваги й стати головним, про якого турбується дід. Коли зять відчуває, що заперечувати хоча б очевидні речі не варто, то удає, що не чує чи думає про інше. Звісно, через ці заперечення та через довге переказування вичитаного непотребу багато людей не вважає його генієм. По – дитячому хоче робити протилежне, ніж від нього очікують. Щоб бачили, що він не такий, як усі, а якийсь особливий. На зло кондуктору – піду пішки!

На своє гарне місце, неважке з трохи вищою за середню зарплату та щоденною зайнятістю, про яке мріють багато іммігрантів, зять приводить знайомого свого приятеля, а сам звільняється і йде на роботу з такою ж самою зарплатою, але з неповною зайнятістю, тож фактично меншим заробітком. Я іноді й не знаю, як реагувати на таку його поведінку! І не я один. Вчинок наче й благородний: харків’янин тікав від війни, не мав грошей на хабарі, начебто, самотужки перейшов кордон з Польщею і дивом в борг разом з нареченою потрапив до Канади по CUAET, бідував, знайшов якусь нічну брудну роботу в бригаді прибиральників за копійки, бідував з подругою в орендованому підвалі. Після того, як зять влаштував його на своє місце, то навіть літав з коханою на відпочинок на Кубу. Коли повертався з бідного Острова Свободи, то митник запитав чи не літав він з нареченою в Україну. Добре, що меткий харків’янин зумів переконати, що вони, аж, ніяк не могли побувати в Харкові, бо за таке могли й не пустити в Канаду.       Не така зібрана та розслаблена і щаслива українка після прильоту з відпочинку на Карибських островах під час легкої невимушеної розмови з митником втратила пильність, похвасталася, що скучила за Канадою, в якій добре влаштувалася, вже тут, як своя, та, навіть, навчається у канадському виші. Ввічливий митник попросив хвилинку зачекати і звірив слова українки з базою даних студентів Канади. Дуже толерантний митник відмовив дівчині у поверненні до Канади й скасував її візу. Виявляється, щоб навчатися в Канаді, потрібно мати спеціальний дозвіл, без якого платні виші приймуть вас на навчання, але, якщо попадетеся й вас за таке порушення можуть депортувати з країни, то це вже ваші проблеми, а гроші за навчання вам, все одно, не повернуть. Чоловік язикатої студентки плакав гіркими сльозами, бо не хотів кидати Канаду, але, щоб не розвалювати сім’ю, поїхав до дружини в Європу. Зять нині каже:

-Якби я з Канади поїхав відпочивати за кордон і мене не пустили назад, то я б не дуже й засмутився.

Зять не переносить, коли поруч з ним успішніші чи розумніші люди, яким у Канаді став заздрити та ледь не ненавидить їх за досягнення й іноді хоче відлупцювати. Його душа розквітає лише під час спілкування з тими, хто вміє зображати захоплення зятем, щоб він їм чимось допоміг. Коли невдахи стають успішнішими за нього, як оцей ухилянт – харків’янин, який не може забути образ і принижень від зятя, коли вони ще працювали разом, то чоловік моєї дочки перестає з ними спілкуватися і тихо на них злиться. Багато людей шукають товариства і радіють спілкуванню з тими, хто може їх чогось навчити. Зять відразу починає біситься, заздрити та розповідати, які ці розумаки погані й що хоче їх відлупцювати. Завжди лише зять має бути найуспішнішим і найрозумнішим, або його мають оточувати ще більші невдахи. Найкраще, якщо ці невдахи без грошей, роботи, житла, а то й мізків. Ще один підлітковий комплекс!

Як зять може професійно зростати, коли не переносить критики в жодному вигляді, навіть, натяком від інших людей; не хоче критично аналізувати свої дії й тому не може змінитися. По дитячому хоче створити про себе враження, як про вченого з логічним складом розуму, аналітичним мисленням і не зізнається, що дуже забобонний: зіскакує зі стільця, коли його обмітає на кухні моя дружина, я боюсь при ньому ввечері виносити сміття, а як кіт перебіжить дорогу, то, певне, й на роботу не поїде.

Я єдиний в усьому світі вірю в те, що зять може змінитися і стати таким, як це потрібно Канаді, Україні та і йому самому. Або зміниться, або, як садомазохіст, мучитиме себе й далі. Коли обережно заводжу розмову на цю тему з рідними та знайомими, то всі лише іронічно посміхаються, переводять розмову на інше. Говорять, що такого горбатого і могила не виправить» та «невиліковний випадок». Хоч зять ще й продовжує щоденні телефонні сеанси зі знайомими щодо розхвалювання умов проживання і ведення бізнесу в Канаді та у нього вже не повертається язик розповідати нам про щастя жити в Північній Америці. Зять зізнається: іноді запитує себе, що він тут робить?

І це вже добре, є якісь мікроскопічні зрушення в його поведінці. Синку, не можеш змінити обставини, то змінися сам!

Я та рідня дуже хвилюємося за його майбутнє. Величезні амбіції майже на порожньому місці засліплюють очі зятю. Але зять не здається! Вірить у свою щасливу зорю і в те, що здійсниться його заповітна мрія: стане начальником та гроші посиплються на нього з неба. Але керувати – то не його. Ідеальний варіант роботи для зятя – то дрібний бізнес, коли все робитиме сам без помічників і працюватиме лише на себе, але як зайняти свою нішу на канадському жорсткому ринку? Я хвилююся, щоб зять не втопився у власній