Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

щоб мені нікуди було повертатися. Можливо, побоюються, що коли я повернуся до Києва, то співробітники і студенти академії можуть розповісти мені про корупційні витівки адміністрації вишу і міста. Я, як і раніше, зможу на основі ними наданих нових фактів написати продовження своїх книг «Як тебе не обікрасти, Києве мій!» та «Ректор – батько корупції». Як і зятя, я ще рік тому просив ректора йти на фронт боронити Україну. У ректора, як і у зятя, нічого не виходило на роботі. Замість воювати з нами, хворими пенсіонерами, нехай воюють з російськими окупантами. Я писав листи владі Києва, щоб вони підтримали моє прохання і порадили ректорові йти на фронт. Листи я опублікував наприкінці книги «Список Путіна». Ані ректор, ані зять не реагують на мої прохання. Якби я працював у ТЦК чи вербував призовників на фронт, то вже втратив би роботу.

Я пояснюю людям у Канаді, що у мене звичайна доля того, хто бореться за правду і справедливість в Україні. Такі, як я, завжди починають з девізу «Один за всіх, і всі за одного!», розраховуючи на підтримку свідомих людей навколо, але можуть закінчити, втративши все, а то й того гірше, на кладовищі чи у в’язниці з девізом «Один проти всіх і всі проти одного». Завжди має бути людина, яка говорить правду у вічі. У давнину при королівських дворах, набитих підлабузниками й брехунами, весь час правду говорили лише блазні. Правителі часто відрубували їм голови, а потім розуміли, що без них ще гірше та заводили нових...

Ми з дружиною так і не починали адаптації в Канаді, бо немає часу - весь час клопочемося по дому: я няньчу внука, а моя дружина готує їжу. А навіщо та адаптація? Все одно не житимемо в Канаді, а ходити на роботу вже немає сил. Мені важко дається розлука з Україною: й досі іноді сниться мітла чи снігова лопата, якою я, начебто, працюю на своїй колишній роботі в Києві. Тільки під час повномасштабного вторгнення я та й чимало українців, які змушені були побувати за кордоном не як туристи, а як біженці, на власні очі ще раз переконалися, що на світі немає кращої держави, ніж Україна.

Коли в перші місяці після повномасштабного вторгнення проїзд для українських біженців по Європі ще був безплатним, то колега моєї рідної сестри об’їздила майже всі її столиці. Товариська жінка найбільше на світі любить подорожувати, прекрасно говорить англійською, тож в Інтернеті знаходила дату і місце проведення українцями акцій протесту проти війни, брала активну участь у таких вкрай потрібних заходах, які значно посилили підтримку боротьби України. Колега ночувала в пунктах приймання біженців, українці показували їй найбільші пам’ятки цих міст і допомагали спілкуватися з рядовими жителями європейських столиць, які розповідали їй про свої проблеми. Я попросив її порівняти життя в тих країнах і в Україні:

-Коли не брати до уваги таку страшну війну, то повсюди проблем не менше, ніж в нас, а, часом, і ще більше.

Який будинок не винаймаємо, повсюди на вулиці біля входу вішаємо прапор України. Прапор майорить і тріпоче та кличе в Україну.

Хай би вже закінчувалася війна й українська влада швидше дала повне прощення та гарантії чоловікам призовного віку, які виїхали з України під час повномасштабного вторгнення, а то зять ще стане перекотиполем та так і бігатиме по провінціях Канади чи по інших країнах, та й далі веселитиме іноземців і найбільше мучитиме себе. Ти знаходишся не в тому місці, синку. Далі в Канаді тобі легше не буде. Половив гав у Канаді, понадривався, спробував своєї солодкої мрії – час додому! Хай повертається з розбитими мріями в Україну й не морочить іноземцям голову. Життя коротке. Навіщо мучитися? Зять здійснив давню мрію й дістався Острова скарбів. Пожив 3 роки біля великих багатств. Побачив і доторкнувся до великих грошей. До кінця життя пам’ятатиме холод цього дотику. Почуття короткої причетності до великого назавжди залишиться в його серці. А скарби дісталися тим, хто витриваліший, хитріший і спритніший. Як жартома кажуть у Канаді, - бізонячому стаду, що трудяться день і ніч, та лисячій та вовчій зграям, що викручують гроші, як можуть. Такі суворі закони казкового канадського життя. На прощанні з Канадою зятю дозволяється від розпачу закричати на всю горлянку. Та Канада його не почує. Сонна і сита Канада, як другий за розміром у світі величезний океанський лайнер, повільно пливе до ще більших багатств і щастя. Зять разом з нами має повернутися до свого скарбу, в Україну, де таким, як ми, й місце. Та й ніде такі круті та гонорові доморощені Одіссеї особливо не потрібні, крім України. Бажаю любому зятю здійснити свої мрії.

Я дуже вдячний канадському народу та уряду за наданий притулок під час війни, за можливість тимчасово жити та подорожувати в цій чудовій країні, ознайомитися з її культурою, природою та поспілкуватися з привітними жителями, а ще скористатися її безплатною медициною. Ні секунди не шкодую, що Доля дала мені можливість пожити в Канаді. Хоч у Канаді було всього: нерви, стрес, вигорання, розпач, опускалися руки; а, головне, постійна туга і думки про Україну.

Моя вимушена тимчасова імміграція в Канаді затягнулася, я давно вже думками вдома і час тримати курс на Київ. Досить вже любити Україну з Канади. Українцям годі вже класти своє життя на розвиток Канади чи інших країн. Ми, українці, маємо повертатися додому і як можемо допомагати своїй державі вистояти та перемогти. Український народ за часи своєї славної та непростої історії переживав і важчі часи.

Я прощаюся з Канадою й кланяюся до ніг цій країні.

Слава Канаді!      

Слава Україні!

Торонто, Канада 23 травня 2025 року

ЗМІСТ

1. СКАНДАЛ У БЛАГОРОДНОМУ СІМЕЙСТВІ

Час сповідатися - Чому ти в танку не згорів? - Хабар у 7 тисяч доларів? – 650 тисяч українських ухилянтів – В очікуванні прощення - Канадські мільярди для України –Швидше тікати в Україну – Опускаємося нижче й нижче. Аж самому цікаво чим усе скінчиться. Хоч буде про що писати! – Фізична праця на чужого дядька як подвиг мого зятя – Використовувати зятя на фізичних роботах, то як мікроскопом забивати гвіздки – Культ особи зятя в родині призвів до бунту на кораблі – Мій зять, найкрутіший мужик у Києві, зі страху міг би втекти від війни на Марс – Одна з кращих київських вчительок англійської пояснила зятю,