Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

–Так, тільки візьму сумочку. Який вигляд я маю?

–Незрівнянний.– широко всміхнувся він.

Дівчина сором’язливо всміхнулась, і зайшла за двері, щоб взяти маленький крос-бег на ланцюжковому ремінці.

Вона зачинила двері, взяла Адама під руку і вони спустили зі сходів ґанку, рушивши під’їзною доріжкою до припаркованого авто. Він відчинив їй дверцята з пасажирського боку, допомігши сісти, потім підійшов до дверцят з боку водія і сів за кермо.

З обох боків машини на рельсах під’їхали високі стійки із зеленим полотном і рядом червоних крапок, що повільно чередувались, ніби машина і справді рухалась. Адам вів діалог в межах сценарію, імітуючи поїздку за кермом. Вони спинились, Адам залишив машину і, обійшовши її, відкрив дверцята, подавши руку дівчині.

–Дякую, що погодився сходити зі мною на весілля колишнього. Ти не зобов’язаний цього робити.

–Я не проти.– знизав плечима він.– До того ж грати твого хлопця не так вже й погано, якщо, звісно ти не крастимеш їжу з моєї тарілки, як, коли нам було по п’ятнадцять.

Вона легенько штовхнула його в плече, регочучи.

–Стоп!– крикнув режисер.–Адаме, ви були закоханими у школі, а через десять років зустрілись. І зараз, відчуваєте, як починаєте зближатися. Ви більше, ніж друзі. А ти хоч і галантний, але холодний. Спробуй більше зацікавленості проявляти у погляді.

–Зрозумів, Френку.– кивнув Адам.

–Повтор сцени із моменту виходу з авто. – скерував режисер.

Адам із партнеркою повернулись до машини.

–Мотор…Почали!

Адам відкрив дверцята пасажирського сидіння і подав руку дівчині.

–Дякую, що погодився сходити зі мною на весілля колишнього. Ти не зобов’язаний цього робити.– загорнувшись у рожеву шаль, сказала вона.

–Я не проти. – знизав плечима Адам, кинувши на неї загадковий погляд.–До того ж грати твого хлопця не так вже й погано, якщо, звісно ти не крастимеш їжу з моєї тарілки, як, коли нам було по п’ятнадцять.– він посміхнувся дівчині.

Вона легенько штовхнула його в плече, регочучи. Вони пройшли до гарно оздобленої тераси. Аманда поглянула в бік весільної арки і поривчасто зітхнула.

–Ти як?– спитав Адам.

–Та…–Аманда піймала офіціанта із тацею келихів, підхопивши два, вона осушила один і протягнула інший Адаму, той похитав головою, тоді Аманда знизала плечима і випила другий.

–Отже це і є твій колишній? – оглянувши високого засмаглого блондина у білому жакеті і чорних штанях, що стояв біля арки, спитав Адам.

–Не починай…– зітхнула вона.

–Такий самовпевнений…

–Так. Він такий.– закотила очі вона.– Я вважала себе брудом під його нігтями.

–Все мало бути навпаки, Амандо.– похитав головою він.

Аманда всміхнулась, демонструючи водночас і вдячність і сором’язливість.

–І він зрадив тобі? Він мабуть недорозвинений?

–Ти про що?

–Хто недорозвинений?– порівнявшись з ними спитав наречений.

–Та…сусідський кіт.– нещиро всміхнулась Аманда.

–Давно казав їй з’їхати з того дурнуватого району, то сусіди підглядають, то собаки на поріг серуть, тепер ще й коти дивні…До речі, я – Марк.

–Люк.–потис йому руку Адам.– Хлопець Аманди.

–О! Радий, що вона нарешті когось знайшла. Я вже думав звести її з одним своїм приятелем…

–Вона сама обирає з ким їй сходитись.– відповів Адам.– Не уявляєш скільки разів я благав її сходити зі мною на побачення.

–Що, справді?– насмішкувато мовив Марк, відпивши з келиха.

–Так. Та одного щасливого дня, вона таки погодилась.

–Що ж…радий за вас.

–Якого дідька?– крикнув хтось здалеку.–Що це, бляха за місце?

–Стоп! – гаркнув режисер.– Приберіть її з кадру!

–Хто це?

–Та начхати, заберіть її геть!

Адам поглянув у бік весільної арки де невисока дівчина у вишневій куртці з косою блискавкою штовхалась із якимсь статистом, який судячи з її слів, не так на неї глянув. Це не вперше, і раніше на знімальний майданчик завалювались сумнівні глядачі. За кілька хвилин охорона прибере її геть і можна буде продовжити знімання. Вони заново почали сцену з точки виходу з машини, на цей раз без помилок.

–І, стоп…– почав режисер.

–Знято!– крикнув Адам.

–Адаме, не кажи «знято», коли ти у сцені, ти пореш дубль!

–Вибачте.–знітився він, це була його дурна звичка, ну подобалось йому це слово.

Партнерка по зйомкам засміялась, чомусь це завжди її веселило. А ще їй, схоже, подобався Адам. Та він ігнорував її увагу, тактовно віддаляючись, щоб увернутись від чергового спокусливого пострілу карими очима.

Він не надто любив грати клішованих любовних інтересів: грізний бос, що «несподівано» помітив асистентку, молодий, багатий мафіозі, якому потрібна проста і непримітна панна «ніхто», чи класичний лицар, як от зараз, який рятує дівчину в біді, закохуючись у неї в процесі. Але, як говорили всі кастинг-директори, коли він проходив проби: у нього типаж популярного героя романтичної балади, неважливо це комедія, епічне фентезі чи низькопробна телевізійна новелла. І нехай спектр багатогранності такого типажу вражає, він би хотів зіграти щось драматичне, або навпаки комедійне, а не бути красунчиком, який неодмінно виділяє якусь жінку, перетворюючи її на особливу. Для нього це було щось достобіса банальне, але потрібно було за щось жити. А такий жанр користувався чималим попитом. Тож однакові банальні серіали штампувались студією мало не щодня і у більшості Адам брав участь. Уже два роки він повністю живе за власний кошт, не користуючись статусом та впливом батьків. І хоч ролі не завжди йому до вподоби, вони годують його і його кохану, а також дають приємний бонус: місцеву популярність.