Кері Ло - Тінь помилки , Кері Ло

Її голос тремтить від ненависті, очі палають. У мене паморочиться в голові. Перед очима — темні плями.

— Тримайся подалі від Роми. І з оцим… — киває на мій живіт.

І просто йде. Не озираючись.

Я відчуваю, як земля йде з-під ніг. Повітря не вистачає. Знову хапаю його ротом, наче риба на березі. Її слова стукають у скронях, б’ють у груди, пробирають до кісток. А тоді відчуваю сильний, пронизливий біль унизу живота. Я згинаюся навпіл, падаю на коліна, хапаюсь за живіт.

— Дівчино! Вам зле? — долинає жіночий голос крізь шум у вухах.

— Живіт… Я вагітна… Викличте швидку, — віддалено чую свій власний голос.

Жінка щось відповідає, викликає швидку, а тоді раптом вигукує:

— Боже, у вас кров!

Я опускаю погляд. Мої світлі спортивні штани поступово темніють від крові. Паніка душить. Страх сковує тіло. Сльози самі течуть по щоках. Я стискаю зуби, намагаючись стерпіти біль. Тільки б з донечкою все було гаразд…

Далі все розгортається блискавично. Приїжджає швидка. Мене кладуть у карету. Чую сирена та власне прискорене серце биття. Слова фельдшерки доходять, ніби крізь товщу води. Я не можу їх розібрати, але чую інтонації — вона намагається заспокоїти.

Приїхавши до пологового, мене швидко перекладають на каталку й везуть до оглядової. Свідомість тримається на тонкій нитці, все довкола пливе й гуде, ніби я під водою.

До мене підходить лікарка. Крізь затуманений погляд бачу жінку середнього віку з темним волоссям і доглянутим обличчям. Але найбільше мене зачіпають її очі — темні, глибокі, проникливі. Несподівано знайомі.

Як у Роми.

Вона мовчки береться до справи — впевнено, професійно, без зайвих слів. Швидко вмикає апарат УЗД, проводить датчиком по животу. Тиша в приміщенні здається нестерпною.

Потім вона нарешті підводить очі й чітко, але лагідно говорить:

— У вас повне відшарування плаценти, — її голос серйозний, — Потрібен терміновий кесарів розтин. Ситуація критична. Є загроза життю — і вашому, і дитини. Нам потрібно зв’язатися з вашим чоловіком.

— У мене… немає чоловіка, — шепочу, зібравши останні сили.

— Батьки?

Я лише хитаю головою.

— Хтось із близьких? Друзі?

— Катя… подруга. Її номер у телефоні…

Лікарка кидає коротку вказівку медсестрі, а тоді знову повертається до мене. Її дотик несподівано теплий — вона ніжно накриває мою долоню своєю, ніби хоче передати трохи сили.

— Послухай, Поліно… — її голос тихий, але твердий. — Шанси врятувати вас обох — дуже малі. У першу чергу ми будемо боротися за твоє життя.

Її слова вражають мене, наче постріл. Я затинаюся, сльози душать, голова паморочиться ще сильніше. 

— Ні… Будь ласка… Рятуйте її… Я вас прошу…

— Я зроблю все можливе, — тихо відповідає вона. Її голос — спокійний і теплий. В очах — сум і рішучість.

— Скажіть Каті… Якщо я… якщо не виживу… нехай скаже Ромі, що в нього є донька… — прошепотіла я, і зв’язок із реальністю почав обриватися.

Світ довкола тане, як дим.

Останнє, що встигаю побачити, — біла стеля, розмите яскраве світло і тінь, що схиляється наді мною.

А потім усе зникає. Темрява ковтає мене без залишку.

Мої любі читачі🩷

Це — останній розділ першої частини історії кохання Романа та Поліни. Дякую вам за те, що пройшли цей шлях разом із моїми героями.

Ця історія — особлива для мене. Я виношувала її в думках не один місяць. Ідея сюжету з’явилася ще задовго до публікації моєї першої книги. Зараз уже й не згадаю, що саме їй передувало, але точно знаю: мені дуже хотілося поділитися нею з вами.

І зараз, коли перша частина добігла кінця, я щиро сподіваюся, що вона залишила приємний слід у ваших серцях — і що ви з нетерпінням чекатимете продовження.

Діліться враженнями в коментарях і не забудьте поставити вподобайку, якщо історія вам сподобалася — це дуже важливо для мене!

Перший розділ другої частини буде вже завтра за звичним графіком… або, можливо, ви хочете його вже сьогодні?

Дякую, що ви поруч. До зустрічі у продовженні

З любов’ю, Кері Ло✨

Кінець