П'єр Адо - Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Генія, який розкриває Природу, як натяк на наукову діяльність Ґьоте. Поет Ґергардт, коментуючи цю емблему у віршах з приводу ювілею Ґьоте, прославляє реалізований ювіляром союз поезії та науки: «Не задовольняючись звуками золотої ліри, поет проникає всередину Природи, він насмілюється підняти магічне покривало Ізіди»[857]. Віньєтка, що була поміщена у 1808 році Александром фон Гумбольдтом на початку його «Есею про географію рослин», вже містила натяк на це традиційне уявлення про розкриття Ізіди. Проте у нашому подальшому викладі ми спробуємо показати, що на думку Ґьоте у Ізіди все-таки немає покривал.

Насправді сам Ґьоте, виображуючи цю емблему, мав на думці зовсім інше, аніж традиційне уявлення про Науку, що розкриває Природу. Насамперед, у сукупності полотен, написаних на честь вшанування Карла Авґуста та призначених представляти різні види мистецтва, ця емблема відповідала саме скульптурі. Анонімна брошура, що вийшла друком у Ваймарі у 1825 році та, вочевидь, була інспірована Ґьоте, наступним чином описує цю емблему: «Хлопчик, який стоїть на одному коліні у скромній позі, розкриває бюст Природи, зображеної символічно. Цей бюст із білого мармуру може безпосередньо натякати на скульптуру як найдосконалішу репрезентацію найдосконалішого творіння»[858]. Отже, бюст Ізіди-Артеміди символізує тут одночасно скульптуру — мистецтво, що у досконалий спосіб «представляє» Природу, і саму Природу, яка витісує форми.

Проте Ґьоте сам говорить про справжнє значення, яке мав для нього цей образ. Він написав цілу серію поезій, пов’язаних із кожною з вісьмох картин, про які ми щойно говорили, та об’єднаних під назвою «Die Kunst» («Мистецтво»)[859]. «Генію, що розкриває бюст Природи» він присвятив, десь у березні 1826 року, три катрени, які дають зрозуміти його справжнє ставлення до поняття таємниці природи та метафори покривала Ізіди. Трохи згодом він відтворив один із цих віршів у іншій збірці, що отримала назву «Стриманих ксеній». Контекст, у який він помістив цей вірш, дає змогу зрозуміти сенс, значення, яке мали для нього ці образи та ці вірші. Насамперед, я їх процитую:

Шануй таємницю,

І нехай очі твої не піддадуться пристрасній жазі.

Природа-Сфінкс, цей монстр

Вжахне тебе численними грудьми.

Не шукай таємної посвяти.

Залиш під покривалом те, що вже застигло.

І якщо ти, безумцю бідний, хочеш жити,

Дивись тільки позад себе, у простір вільний.

Якщо ти досягнув, що твоя інтуїція

Проникає одразу всередину,

А потім повертається назовні,

Тоді ти обізнаний якнайкраще[860].

Другий катрен відтворений у VI книзі «Стриманих ксеній»[861] після двох строф, перша з яких критикує теорію кольорів Ньютона, а друга — теорію істориків символізму міфів, таких, наприклад, як Кройцер[862]:

Якщо ви, претенденти жалюгідні,

Не змусите мовчати вашу розстроєну ліру,

Я остаточно зневірюся.

Ізіда показує себе без покривала,

Проте людина має катаракту.

Безумець той, хто надає ваги

Символам, поясненим історією[863].

Він вестиме своє безплідне дослідження безконечно,

Але від нього вислизатиме усе багатство світу.

Не шукай таємної посвяти.

Залиш під покривалом те, що вже застигло.

І якщо ти, безумцю бідний, хочеш жити,

Дивись тільки позад себе, у простір вільний.

Перша зі щойно процитованих строф може видатися малозрозумілою. Претендентами, вочевидь, є вчені, які хотіли розкрити Ізіду шляхом експерименту, такі як Ньютон. Водночас, вони є жалюгідними, адже нездатні побачити її, як свідчать наступні вірші про те, що Ізіда не має покривал. У першій частині «Фауста» Ґьоте безжально критикував експериментальний метод, штучне спостереження та претензію на те, щоб вирвати у Природи її покривало:

… повна тайн і білим днем, Природа не відслонить запинала, і що вона тобі від духу заховала, того не витягнеш гвинтом і важелем[864].

Ґьоте дорікав Ньютону, зокрема, тим, що той експериментував зі світлом, змушуючи, наприклад, проходити світло крізь призму. Цей дослід, на його думку, помітно спотворював справжній феномен світла. У наступних після наведеного вірша строфах він проголошує, маючи на думці Ньютона: «Роз’єднання єдності вічного світла, ми маємо вважати безумством». Загалом, він звинувачує експериментаторів у бажанні знайти щось приховане за явищами, за видимостями речей, використовуючи для цього механічні та насильницькі засоби.

Водночас, група маленьких поезій «Стримані Ксенії», про які наразі йдеться, спрямована також проти інших опонентів. Вірш «Не шукай таємної посвяти…» має у рукописі присвяту «Символісту»[865], а у поезії, що передує цьому віршу, йдеться про «Символи, пояснені історією». Тут міститься натяк на символістів школи Ґеорга Фрідріха Кройцера, яким Ґьоте адресував докір, аналогічний докору експериментаторам. Як каже Мефістофель у параліпомені до другої частини «Фауста» з приводу народження Евфоріона:

Дехто вважає, що це [тобто історію Евфоріона] не потрібно розуміти безпосередньо і буквально. Начебто є щось, що приховується за цим. Залюбки починають вбачати там таємниці, можливо, навіть містифікації, щось індуське, чи єгипетське, а того, хто збирає все це до купи, хто із задоволенням вдається до етимологічного дослідження у всіх можливих напрямах, вважають правильним. Ми також стверджуємо це і наше найглибше бажання полягає у тому, щоб бути вірними учнями нової символіки[866].

«Є щось, що приховується за цим». Саме у цьому полягає помилка експериментаторів і символістів. Перші вдаються до герменевтики природи, намагаючись відкрити те, що приховується за явищами. Другі також вдаються до герменевтики, цього разу, герменевтики міфу, намагаючись з’ясувати прихований сенс міфічних образів, відкриваючи за міфами історичний, індуський чи єгипетський, задній план.

Не потрібно дивуватися цьому несподіваному зближенню вчених експериментаторів та інтерпретаторів міфології. Згадаємо, що у Порфирія Природа загортається як у живі форми, так і у міфи. У обох випадках Ґьоте відмовляється розрізняти внутрішнє і зовнішнє, а також від намагань шукати за природною формою чи міфічним символом щось таке, що приховується. Від символістів та інтерпретаторів вислизає те, що є живим: «вільний простір» у випадку Генія, який розкриває статую Ізіди, «багатство світу» у випадку того, хто намагається історично пояснити міфи та символи. Вони вважають, що форми є прихованими і що потрібно знайти щось інше, приховане покривалом. Проте вони шукають за тим, що вважають покривалом, бо не розуміють, що все перебуває у них перед очима, що природа чи міфічна форма, яку вони бачать,