Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

— Щось схоже на ситуацію з Анто, правда? Також прийшлось відмовитися від того, кого сильно любила.

— Тобі треба забути його. Або гуляй з ним, якщо Кеншін не буде мізки виносити. Але, посміхайся, будь ласка.

— Я б залюбки, але… смуток ніби пришив мене до себе.

— А так? — ззаду появився хлопець, який своїм голосом кинув мене в ступор, а після усвідомлення того, що насправді відбулось, взагалі у невгамовну радість.

Я розпливлася в посмішці, засвітились мої очі, забилось моє серце, яке було ніби в мертвому тумані весь цей час. Миттю піднялася з бетону і налетіла на нього, як чокнута.

Була би моя воля, я б ніколи більше в житті його не відпустила зі своїх обіймів.

— Задушиш… — засміявся Анто, будучи приємно здивований такою реакцією.

— Нехай. — я і не думала послаблювати силу свого кохання, яку вклала в обійми.

Зараз це чимось нагадало мені проект Делалін, де програма на комп’ютері склеїла дві світлини докупи і ми, професіонали свого діла, ледве роз’єднали їх. Ще тоді ми придумали цитату: «Кірілла та Анто присмоктались і не годні відчепитись одне до одного».

Делалін милувалася цим видовищем, адже я нарешті виглядала живою.

А вона так любила, коли я жива.

Нехай це не назавжди…

Нехай він тільки сьогодні прийшов до мене…

Мені все одно…

Тепер я живу секундою, яка обгортає моє життя…

І в цю секунду я дуже щаслива…

Невгамовно. Щаслива.

~THE END~