Юрій Павлович Винничук - Легенди Львова. Книга друга

має по сім дітей, а вкупі їх скільки? Одинадцять!

Ну, пані Телічкова проти таких аргументів встояти не могла і з огляду на те, що має справу із холмщаком, взяла у нього тільки одинадцять грошів.

Львів’янин в цюпі

В Холмі дуже не любили, як хтось насміхався з «чудового міста на пагорбі», а ще більше не любили, коли когось із місцевих мешканців називали дурнями.

Одного такого чоловіка зі Львова навіть арештували і посадили до цюпи. Минула, може, година, і арештант попросив вартівника:

— Добродію, я такий голодний, що скоро буду гризти лаву. Візьміть гроші та й купіть мені хліба.

Вартівник взяв гроші і подався по хліб, а львів’янин відчинив двері і втік.

Та тільки не сподівався він, що у Холмі всі дуже пильні, і скоро чужинець впав комусь в око, і його заарештували знову. Тим разом на варті стало аж двоє і то наймудріших. А тому, коли надвечір львів’янин знову попросив купити йому хліба, варта відказала:

— Еге, тепер ти нас не здуриш, нє! Ми звідси ані ногою! Нізащо не покинемо в’язниці! А як ти такий голодний, то катай сам до міста і купи собі хліба.

Захист від морозу

Влітку холмщакам жилося добре, а от взимку вони мерзли. Зібралася рада і стала розважати, як помогти в цій біді.

— Чому ми мерзнемо? — запитав цадик і сам відповів: — Тому що до міста приходить мороз. Я думаю, що нема кращого способу для захисту від морозу, як обгородитися колючим дротом.

Всі дуже втішилися і того ж таки дня обгородили місто колючим дротом.

Вранці наступного дня вийшов цадик надвір, хухнув у повітря, похляпав себе по боках і підійшов до загорожі. Висунув руку назовні і відразу відсмикнув:

— Але там мороз!

Покара

Один вугляр у Холмі виявив, що його хтось обкрадає. Сторожа влаштувала засідку і впіймала злодія. Виявився ним місцевий коваль. Рада общини розглянула цей випадок на своєму засіданні.

— Замкнути його в льоху і хай сидить там, доки не почорніє, — каже один радник.

— Призначити йому штраф, — каже другий.

— Ще чого! — заперечив третій. — Ми злодіїв завше ув’язнювали. А як би то виглядало, щоби такий пташок міг ся викупити?

— І то правда, — погодився староста, — але хто нам буде кувати коні, як посадимо коваля?

Радники радилися цілий день і дійшли висновку, що за крадіж є одна покара — в’язниця. Але коваля посадити не можна, тому вирішено посадити шевця, оскільки у Холмі їх і так два, а коваль тільки один.

Скарбонка

І в Холмі траплялися шахраї та злодії. Отож, коли уже втретє в синагозі обікрали скарбонку, до якої складали пожертви для бідних, рада старійшин звеліла шамесові зробити усе, щоб убезпечити скарбонку від злодіїв.

Шамес три дні ламав голову, аж врешті наказав сторожу почепити її високо на стовпі.

— Як ми маємо до тої скарбонки дістатися? — обурювалися перші ж жертводавці, які хотіли кинути до неї кілька копійок.

Тоді шамес подався до ради і повідомив:

— Ваш наказ я виконав, але постала інша проблема.

— Яка?

— Ніхто до неї не може дістатися.

Знову рада тяжко замислилася і після тривалих дебатів постановила:

— Першу проблему вирішили, — промовив голова, — скарбонку від злодіїв убезпечили. А другу проблему вирішимо таким чином, що поставимо сходи, аби жертводавці мали змогу туди дістатися.

Гарний спосіб

Дев’ять холмщаків пішло на річку купатися. Коли ж вони вийшли на берег, то вирішили перевірити, чи ніхто з них часом не потонув. Став один рахувати: один, два, три... вісім. Одного бракує. Тоді інший береться рахувати: і в нього вісім. Так усі по черзі рахували, і в кожного виходило вісім, а це означало, що хтось із них таки втопився. Ото лихо. Когось нема серед них, але кого? Сіли вони на березі та й журяться. Коли це надходить якийсь подорожній і питає:

— А чого то ви так тяжко журитися?

Вони й розповіли йому, що хтось із них потонув, але вони не можуть довідатися, хто саме. Перехожий їх перерахував і розсміявся:

— Не журіться. Вас дев’ятеро.

Але холмщаків не так легко переконати:

— Жартуєте? Звідки нас дев’ятеро, коли ми всі рахували і виходило восьмеро, га? Ич який мудрий знайшовся!

— Добре, — сказав чоловік, — тоді зробимо ось як. Ви всі ляжете животами на землю і зробите носами ямки. А потім підведетеся і порахуєте ямки.

Така рада усім сподобалася і, коли ямки порахували, вийшло таки дев’ять. Радісні холмщаки повернулися додому, радіючи, що ніхто з них не потонув, а в майбутньому такий чудовий спосіб, як випорпування носом ямок, став добрим холмським звичаєм для всіх, хто ходив купатися, чи на полювання.

Сторож

Якось до Холму приїхав коваль і став там жити. Коваль мав руде волосся і руду бороду. Коли його побачив місцевий рабин, то відразу сказав собі: «Коваль рудий. А всі руді — це завше дурисвіти, а всі дурисвіти — злодії».

Серед жидів зчинився галас: у Холмі злодій! Особливо перейнялися цією звісткою крамарі. Вони прийшли до рабина і попросили ради. Рабин, довго не міркуючи, сказав:

— Оскільки злодії крадуть уночі, коли всі крамниці зачинені, то нема іншого виходу, як почати торгувати саме вночі, а вдень спати. Відтепер крамниці будуть у безпеці.

Так вони і вчинили, але новий клопіт: вночі ніхто нічого не купував. Зібралися крамарі знову у рабина і стала жалітися: що робити?

— Та що робити, — знизав плечима рабин, — треба найняти сторожа.

— Але сторожу треба платити.

— Що то є оплата одного сторожа? Для міста це дрібничка.

Крамарі порахували витрати і вийшло, що на спілку це не такі вже великі гроші, й погодилися. Тієї ночі сторож, якого вони найняли, став на першу варту. Але вночі було зимно, і наступного дня він попросив, аби йому купили теплого кожуха. В кожусі було тепло, але ходячи вулицями, сторожеві різні думки лізли до голови. Адже він у тому кожусі нічим не вирізняється від інших людей, і хтось може подумати, що він не сторож, а злодій.

Рабин порадив вивернути кожух навиворіт.

Так він і зробив. Минуло два дні, і він знову прийшов до рабина.