Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

А Мишко тим часом непомітно зачинив двері на замок і, притримуючи мене, підвів до ліжка.

— Ось, лягай, — прошепотів він мені на вухо, торкаючись губами ніжної шкіри.

Здригнувшись, я скинула туфлі і лягла на спину, зустрівшись поглядом з жадібними чоловічими очима.

— Відпочинь трохи, розслабся, — сказав Мишко, коли його рука лягла на моє стегно і почала повільно, чуттєво водити по ньому, неначе ненароком, потроху, задираючи спідницю, і торкаючись шкіри на внутрішній стороні стегон.

Заплющивши на мить очі, я поборола відчуття відторгнення і наказала собі повністю віддатися бажанням свого тіла. А потім подивилася на хлопця і тихенько застогнала. Витлумачивши цей звук правильно, Мишко провів рукою вгору.

— Тобі добре? — прошепотів Мишко.

— Так, дуже, — тихо відповіла я, трошки вигинаючись дугою.

— Ти дуже давно подобалася мені, Марічко, — не соромлячись, збрехав він. — Дуже давно.

Я навіть не помітила, коли він встиг розстебнути свої штани.

Що було далі за півгодини — не пам'ятаю. Просто в один момент зрозуміла, що мого героя-коханця тут більше немає. Але й ніхто інший до кімнати точно не заходив. А значить…

Вставши з ліжка, я почала обшукувати кімнату. Добре подумавши, я припустила ракурс, з якого було б найвигідніше вести найбільш яскраву зйомку того, що відбувалося на ліжку. І не прогадала — планшет, на який робили запис, був прихований саме на робочому столі. У кілька натисків на екран я відправила копію щойно відзнятого «домашнього відео» на свою поштову скриньку, після чого видалила файл з планшета. А щоб його раптом не відновили — забила пам'ять пристрою, скопіювавши кілька випадкових важких тек із документів, що на ньому зберігались. А на прощання залишила господарці гаджета фотографію свого середнього пальця!

Не те щоб усе це було так важливо — зрештою моєю метою не було приховати запис від того, для кого він робився. Але не хотілося б, щоб це гидке відео почало гуляти по приватах, а то й зовсім потрапило в мережу, опинись серед тих, хто отримав копію, один із випускників, який завтра повернеться до зовнішнього світу.

Покінчивши з усім цим, я прослизнула коридорами і повернулася до своєї кімнати з єдиною метою: протверезіти і як слід помитися. Коли ж трохи прийшла до тями, не стала відтягувати те, що мала зробити, і зранку попрямувала до покоїв лорда ректора.

— Марічко? Не чекав на тебе побачити, — сонно зітхнув чоловік, пропускаючи мене до себе. На мить побачивши його заспане обличчя, я ледь не розгубила всю свою рішучість… але вже наступної секунди побачила це: розкидані речі, келихи з недопитим вином на двох, два мікрофони на дивані, елементи жіночої білизни тут і там. І інші ознаки того, що цієї ночі мій наречений був із однією зі своїх мазунок.

— Доброго ранку, Мирославе, — повідомила я, на ходу дістаючи планшет.

— У тебе щось термінове, як я розумію?

— Правильно, — кивнула я. — Просто хотіла повідомити тобі, що вчора переспала з деким.

За виразом на обличчі чоловіка я зрозуміла, що досягла саме того ефекту, на який розраховувала: шок, нерозуміння, відчуття нереальності щойно почутого. Тому, задоволено посміхнувшись, продовжила за наміченим планом:

— Що таке, любий? Виглядаєш так, ніби тебе таке взагалі здатне здивувати.

— Сподіваюся, ти жартуєш? — нарешті промовив він зблідлими губами.

— Та невже! — хмикнула я. — Зображаєш, що так глибоко шокований… адже сам чим цієї ночі займався… і з ким?

— Це інше!..

— Справді? — різко перебила я, прибиваючи ректора поглядом до стінки. — Поясни на милість, чим те, що робиш ти, відрізняється від того, що цієї ночі зробила я… за винятком, хіба що, того, що я тобі зрадила вперше, а ти займаєшся цим регулярно! — Прошипіла я, повертаючи екран планшета до Мирослава. Так, щоб він міг чітко роздивитись запущений на ньому відеозапис. — Подобається, скотиняко? — поцікавилася я крізь зуби. — Що ти відчуваєш, га? Що? Як тобі всі ці почуття? Як тобі цей біль? А тепер уяви, виродку, що я відчуваю все те саме щоразу, коли ти розважаєшся з черговою зі своїх дівчаток з червоними стрічками!

Минуло кілька секунд мертвої тиші, що переривалася лише важким диханням зблідлого ректора, перш ніж я зрозуміла: час настав. І відкинувши планшет, запустила в нього ретельно підготовлене заклинання, яке збило лорда Поплавленса енергетичною хвилею, відкидаючи на кілька метрів назад! І в цьому польоті, перш ніж непритомне міцне тіло впало на підлогу, я побачила, як у різні боки розлетілися примарні уламки червоних ланцюгів, що розсипалися над його головою.