Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Розділ 20. Шок

Я мала завдати болю: йому і собі. Необхідного болю. Бо тільки так у мене була надія зрушити справу з мертвої точки смертельно небезпечного божевілля, щоб станцювати зі смертю на лезах гострих ножів.

Тим не менш, перспектива того, що мало статися, до тремтіння лякала мене. І від усвідомлення того, що саме я збираюся зробити, і від страху, що навіть якщо я вчиню так, навіть якщо пройду через це, все одно нічого може не вийти, і цей біль виявиться марним. При цьому я програю і безповоротно зруйную все, чим так ціную.

Але я не мала вибору. Особливо після того, що я дізналася, прочитавши інформацію на флешці Ніни. Особливо після того, що я зрозуміла, провівши своє розслідування, відштовхуючись від цієї інформації.

Мені вдалося вхопитися за єдину ниточку. І міцно тримаючись за неї, я витратила час, що залишився до кінця літньої сесії, щоб витягнути весь клубок, і засиджуючись у забороненій секції покинутої бібліотеки, розгадати прокляття, накладене на лорда ректора. А головне — зрозуміти, як його розплутати. Звичайно, все це відбилося для мене на результаті літньої сесії — у моїй заліковці з'явилося цілих три «В» за іспити. Але це була найменша з жертв, на які я пішла, і на які мені ще треба було піти, щоб розплутати все це павутиння.

І ось тут почалося найстрашніше для мене! Тому що спосіб був надто жахливий. На жаль, вибору не було, якщо я не збираюся здатися, поклавши наші почуття і наші життя на вівтар чужих амбіцій. Тож мені доведеться переступити через себе і впасти в безодню.

На щастя, мені вдалося закінчити всі приготування до кінця сесії. І коли настав час випускного, треба було лише смикнути за мотузку, активуючи закладений механізм. Весь цей час я продовжувала підтримувати дружні стосунки з Мишком, вдаючи, ніби нічого не знаю про його змову з дівчатами з Клубу мазунок ректора. І самі дівчата, зважаючи на все, не знали, що Ніна свого часу пронюхала і розповіла мені про їхній маленький план. Тож тепер мені залишалося лише одне: переступити через себе та підіграти. Тому що їхня підла інтрига тепер, як би це парадоксально не прозвучало, була мені дуже на руку.

Як і очікувалося, Мишко запросив мене скласти йому компанію на тій вечірці на честь випуску. Вже завтра вранці він, маючи документи на руках, зробить крок у портал, залишить вимір, в якому знаходиться простір з Академією, і вирушить на пригріте місце роботи. Він зробить свою справу, навіть не здогадуючись, як мені допоможе. А решта буде за мною.

— Марічко-Марічко, ти сьогодні просто шикарна! — радісно вигукнув випускник, зустрівши мене на виході з підземелля.

Ще б я не була шикарна! Я навіть припускати не хочу, скільки коштували ця грайлива кофточка кольору шампань, м'ятна спідниця до середини стегна та стильний піджачок молодіжного крою, які мені недавно подарував ректор. До того ж скромні на вигляд, але, безумовно, дуже дорогі прикраси, туфлі на червоній підошві з високими підборами і тонкий аромат парфумів всесвітньо відомого бренду.

Так, я розуміла, що Мишко не передумає — інакше це коштувало б йому жирного робочого місця. Проте все одно вирішила бути сьогодні на висоті, щоб зайвий раз підштовхнути його підлу рішучість.

— Дякую, друже, — посміхнулася я, невинно цмокнувши хлопця в щоку. — Ну що, пішли?

— Ага, побігли, бо без нас усе з'їдять і вип'ють!

Підхопивши «друга» під руку, я бадьоро попрямувала разом із ним до тієї кімнати, де проходила вечірка. І з якої вже здалеку було чути гучну музику.

Почувши пісню, що грала коли ми наближалися, я мало не схибила, сповільнивши хід, і не спіткнулася від розгубленості: це була вона. Та сама, яку Мирослав співав, позбавляючи мене цноти. І чути її зараз, коли я збиралася зробити те, що збиралася, було особливо боляче.

Але ні, не можна видати, викликати хоч найменші сумніви! Моє завдання — зображати легковажну, ні про що не підозрюючу простушку в дорогих лахах, яку ось-ось мають розвести, як останню дурепу.

Ступивши в кімнату, я відразу ж опинилася у вирі пісень і танців, дешевих, але смачних закусок, а головне — випивки, яку приготували місцеві талановиті студенти. Як не дивно, смак випивки був не те щоб приємним, але зовсім не мерзенним. У дєрєвнє тітки мені доводилося кілька разів пити найкращий місцевий алкоголь, який був серед асортиметну водочної лавкі батька Євлампії. І він якщо не поступався цим напоям, то як мінімум був із ними нарівні! Що дуже доречно, бо заради переконливості я мала чимало пити. З чим Мишко мені, до речі, непогано допомагав, щоразу підливаючи тих чи інших рідин у стаканчик.

— Слухай, як ти взагалі? — нарешті поцікавився хлопець, тримаючи мене з показовою турботою.

— Ненаю, — промимрила я, зображуючи ніби п'яна набагато більше, ніж насправді: може, на смак ці напої й не поступалися алкоголем з лавкі батька Євлампії, але у міцності однозначно програвали. Що найцікавіше, навіть зараз я відчувала внизу живота жар наростаючої пристрасті! Цікаво, виходить Мишко вирішив підстрахуватися, і підлити мені в стаканчик чогось такого, щоб я вже точно дала?

— Ходімо, тобі краще прилягти, — зітхнув він, непомітно виводячи мене з кімнати, де продовжував гомоніти вже натовп випускників і їхніх приятелів.

Коли за нами зачинилися двері невеликої порожньої темної кімнати, звуки вечірки не зникли, але стали більш приглушеними. Баси з колонок і крики з п'яних горлянок долітали немов здалеку, від того створювалося враження уявного затишку, який здатний луснути, варто тільки проткнути голкою цю мильну бульбашку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍