Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Затремтівши, я сіла на край ліжка і почала оглядати річ. Начебто нічого особливого: довгі рукави, тепла тканина, дві кишеньки...

— Ох! — не стрималася я, відчувши пальцями в одній з них маленький клаптик паперу. І діставши його, прочитала:

«nindella@ice.ua yakshomarichkazagralasya»

Це що ж, виходить… Адреса електронної пошти та… пароль до неї?

Задихаючись від хвилювання, я дістала планшет і, зайшовши на сервер внутрішньої пошти академії, спробувала увійти до цієї скриньки.

Вийшло.

Вона була порожньою. Цілком порожньою. Якщо не рахувати єдиного листа в чернетках:

«Якщо раптом зі мною щось трапиться і я не встигну передати тобі важливу інформацію, шукай її на своєму улюбленому місці. Щілина зліва під рамою, прикрита чорною паперовою затичкою».

Не може бути. Виходить… Ніна заздалегідь підготувала для мене такий секретний спосіб передати інформацію? Цікаво, чи встигла вона сховати щось у цій схованці перед своєю смертю?

До відбою залишалася ще ціла година. Встигну.

Зірвавшись з місця, я замкнула кімнату і побігла до свого улюбленого підвіконня. Де, на щастя, традиційно не було нікого. Щойно опинившись біля нього, я злодійкувато озирнулася на всі боки і почала обшукувати його в пошуках заповітної щілинки.

Є!

Витягнувши клаптик паперу, я побачила заховану в схованці маленьку флешку. Яку одразу ж, злякано схопивши до рук, сховала у внутрішню кишеню, застебнувши її. І не втрачаючи жодної хвилини, вирушила назад у свою кімнату, щоб якнайшвидше підключити її до планшета і дізнатися, що ж такого рознюхала Ніна, якщо це коштувало їй власного життя.