Леді Анет - Магиня серед драконів , Леді Анет

Глава 56: Запрошення, що змінює все.

— Ти не підеш.

— Піду.

— Ні.

— Так.

— Я сказала, що ні.

— А я сказала, що так.

— Ні, не підеш.

— Ні, піду.

— НІ, я сказала.

— А ось і ні.

Тітка зависла, озадачившись моєю відповіддю.

— Моє «ні» заперечувало твоє «ні», — пояснила я.

— А, по-моєму, ти вже заплуталась і втратила нитку розмови. А значить, нікуди не йдеш, — вагомо припечатала тіткс

— А ось і йду, — вперто кинула я.

— Ні.

— Так.

Поки ми з тіткою  сперечалися, десь поруч сумував один дракон.

Не витримавши, Леон встряв між нами, перервавши найзапеклішу дискусію, яку бачила ця кав'ярня.

— Вибачте, дами, — почав він низьким м'яким голосом, через що тітка, якось одразу сприйняла його і почала слухати. — Але у нас мало часу, тож буду коротким. Міна — моя істинна пара. І я хочу офіційно представити її своєму дядькові.

Від такої лаконічності я була приголомшена і застигла. А ось тітка не розгубилася.

Вона вся випросталась і окинула Леона оцінювальним поглядом.

— І хто в нас дядько? — діловито запитала вона. Так, ніби розраховувала не менше, ніж на самого короля!

— Його Величність, —  сказав Леон.

Ось тепер ми обидві застигли.

Так, значить, Леон Драгонфолл — племінник самого короля драконів⁈ Це просто неймовірно! Новини сипалися на мене, як з рогу достатку.
Тітка — не мама, а я не стопроцентний маг. Хто далі? Хто ще не той, ким він був насправді?

Тітка глибоко задумалася.

— Істинна пара? — раптом перепитала вона, ніби до неї тільки-но дійшов зміст фрази, а потім кинула на мене здивований погляд.

— До речі, про магічний баланс… — виразно протягла я, закусуючи губи і передчуваючи ще одну серйозну розмову.

— О, — лише сказала тітка і оцінюючи подивилася на дракона.

Леон, у свою чергу, не відвів погляду і спокійно витримав її уважний погляд.

— Тоді я йду з вами, — рішуче заявила тітка. 

— Добре, — миролюбно погодився Леон.

Що?

Так, я не зрозуміла! Звідки таке раптове єднання? Мені здалося, що ці двоє про щось домовилися поглядами. Потайки!

Втроє ми повернулися до порталу, де нас вже чекав одягнений у парадну форму Дерек.

— Я зайняв чергу, — радісно повідомив він, і вже буквально через хвилину ми опинилися всередині палацу.

— А що, так можна було? — сильно здивувалася я, не очікуючи, що портал пройде так далеко. Адже тут була охоронювана територія з захисними печатками.

— Тільки близьким до корони родичам, — усміхнувся Леон.

Я раптом почервоніла і пошкодувала, що поруч з нами було хоча б дві пари зайвих вух. А мені хотілося поговорити з драконом наодинці.

Що ж він мав на увазі, коли сказав моїй тітці, що хоче представити мене своєму дядькові? І ще й офіційно! Невже… невде  Леон вирішив йти до кінця? Закріпити зв'язок?

Чи готова була я?

Поки я роздумувала над серйозними речами, Леон провів нас до гостьових кімнат, які складалися зі спальні та просторої вітальні, де зазвичай приймали гостей.

Розміри кімнат вражали уяву. Відчувався королівський розмах! Під ногами дубовий паркет і пухнасті килими. На стінах картини в золотих рамах. Дорога оксамитова оббивка на меблях. Навіть ніде не потерта!

Я, тітка і Дерек незграбно зупинилися посеред вітальні, не знаючи, куди притулитися. Тут усе було таким розкішним і багатим, що навіть дихати було страшно.

— Відпочивайте, — сказав Леон, виходячи назад у коридор. — А я подбаю, щоб принесли сукні та чай з закусками.

Дерек відійшов вивчати картини на стінах, тетя зацікавилася чайним сервізом, а я знову повернулася до питання, чи хотіла б я стати справжньою істинною дракона? Не на півставки, як зараз, а зв'язати своє життя з Леоном.

Уф, всередині аж все затрепетало від цих думок. Було страшно. Але хвилююче.

Однак було щось, що не давало мені спокою.

Неприємно було почуватися «однією з багатьох». Хотілося бути єдиною…

Та тільки це були дрібниці порівняно з тим, яку правду я дізналася про себе менше години тому. І таку правду не можна було просто взяти й сховати в шафу на дальню полицю. На жаль.
 

Я так занурилася в свої невеселі роздуми, що не помітила, як пролетів час. Незабаром у кімнату увійшли слуги з сервірувальним столиком і жіночими бальними сукнями для мене та тітки.

Першим ділом я потягнулася до рум’яних булочок на підносі, від яких виходив неймовірний аромат, коли тітка грізно плеснула мене по руці.

— Міна, ніякої їжі до примірки! На балу ти повинна виглядати бездоганно, — наставницьки сказала вона.

— Якщо виглядати бездоганно означає померти від голоду, то мені просто не буде рівних, — похмуро пробурмотіла я.

— Не кажи дурниць, потерпиш. Іди швидше приміряй плаття. Мені сподобалося блакитне!

Тітка швидко загнала мене в спальню і закрила двері.

Так. Схоже, наші родинні зв’язки опинилися під великим питанням! А я-то вважала тираном вітчима, але він тітці навіть в підмітки не годився.

Слуги розклали переді мною три сукні на вибір. Я мстиво відсунула блакитну вбік і уважно розглянула сріблясту та зелену. Перша красиво переливалася, але виглядала занадто банальною. Зелена з прозорими рукавами та корсетом, прикрашеним мереживом і бісером, виглядала сміливо та оригінально, тож я вирішила надіти її.

Слуги допомогли з нарядом, а потім за допомогою побутового артефакта всього за одну хвилину завили мені легкі хвилі на голові. Коли я повернулася назад до вітальні, тітка ахнула від захоплення. 
— Міна, яка ти у мене красуня! Просто копія… — вона зупинилася, швидко поглянувши на Дерека і слуг, витерла скупу сльозинку і широко посміхнулася. — Виглядаєш чудово.

— Дякую, — усміхнулася у відповідь.

Настала черга тітці переодягнутися до балу, однак вже в дверях спальні вона суворо наказала:

— Ніяких булочок! Плаття забрудниш.

А якщо я нічого не з’їм, то друга половина мене, про яку я не мала жодного уявлення до сьогоднішнього дня, прокинеться і когось покусає!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍