Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

друзів у Нагої, і вона хотіла знати про неї більше. І про те, що йому не вистачило сексуальної потенції, коли вони бачилися востаннє. Він не зміг увійти в неї. Цкуру відважився розповісти навіть це. Сара радила йому поїхати в Нагою та полетіти до Фінляндії. Вона сказала, що інакше він не позбудеться проблеми, з якою живе. Напевно, він її кохає. Відчуває, що ладен із нею одружитися. Таке сильне почуття до когось він має чи не вперше в житті. Але здається, що у неї є старший коханець. Цкуру бачив іх разом на вулиці, і Сара видавалася дуже щасливою. Він не знає, чи зможе дати їй стільки ж щастя.

Не перебиваючи, Ері пильно слухала його розповідь. А наприкінці сказала:

— Знаєш, Цкуру, ти мусиш її здобути. Незважаючи ні на що. Я так відчуваю. Якщо ти її зараз втратиш, можливо, надалі нікого вже не здобудеш.

— Але мені бракує певності.

— Чому?

— Тому що у мене, напевно, немає власного я. Немає ясної індивідуальності, немає яскравої барви. У мене немає нічого, що я міг би їй дати. Це проблема, з якою я живу вже дуже давно. Я завжди відчував себе порожньою посудиною. Може, як місткість я і маю якусь форму, однак усередині немає того, що можна назвати вмістом. І я не можу переконати себе, що я їй пара. Коли з часом Сара мене добре пізнає, мабуть, розчарується. І піде.

— Цкуру, ти повинен стати відважнішим і впевненішим. Адже я тебе покохала, хіба ні? Були миті, коли я думала, що можу тобі віддатися. Ладна була зробити все, чого б ти не забажав. Адже була дівчиною, в якій кипіла гаряча кров і яка так думала. Бачиш, чогось ти таки вартуєш. Ти зовсім не порожній.

— Я вдячний тобі за такі слова, — сказав Цкуру. — Справді. Але я не знаю про тепер. Мені вже виповнилося тридцять шість, і коли починаю думати, хто я і що я, то заплутуюся, як і колись, ба навіть більше. Не можу ні на що відважитися. Особливо тому, що це вперше в житті я маю таке сильне почуття до когось.

— Ну і що, навіть якщо ти справді порожня посудина? — сказала Ері. — Навіть якщо так, то ти є чудовою посудиною, яка вабить людські серця. Ніхто не знає насправді, чим він є. Хіба не так? То ти стань посудиною чудової форми. Посудиною, яка викликає гарні відчутгя, такою, що хтось мимохіть захоче у неї щось покласти.

Цкуру замислився над сказаним. І, напевно, зрозумів, що вона хотіла сказати. То вже інша річ, пасувало воно до нього чи ні.

Ері продовжила:

— Коли повернешся в Токіо, відразу розкажи Сарі усе, що лежить тобі на серці. Ти повинен це зробити. Коли людина відкриває своє серце, це завжди на краще. Однак не смій зізнаватися, що бачив її в місті з інщим. Це заховай на дні свого серця. Жінки не хочуть, аби їх бачили у певних ситуаціях. Але, крім цього моменту, тобі ліпше щиро розповісти їй про своє почуття.

— Я боюсь, що скажу чи зроблю щось не те — і все розвіється вітром.

Ері повільно похитала головою:

— Це ж так само, як залізничні станції. Якщо це має важливе значення і мету, то воно не розвалиться і не піде за вітром через одну дрібну помилку. Залізничну станцію спершу треба збудувати, навіть якшо вона не зовсім ідеальна. Хіба не так? Якщо станції взагалі не буде, потяг не матиме де зупинитися. Не зможеш вийти назустріч коханій людині. Якщо вилізе якась хиба, згодом її можна усунути. Спочатку збудуй станцію. Спеціальну станцію для неї. Таку станцію, щоби потягові хотілося на ній зупинятися. Збудуй в уяві, надай їй форми і кольору. На основі видряпай цвяхом своє ім’я і вдихни в неї життя. Я знаю, що ти маєш таку силу. Ти ж зміг сам уночі доплисти через холодне море до берега.

Ері наполягала, аби він залишився на вечерю.

— Посидиш із нами. Тут водиться гарний грубий пструг. Його смажать із запашними травами. Це дуже смачно, хоч і просто.

— Дякую за запрошення, однак, думаю, мені краще вже збиратися. Я хотів би повернутися в Гельсінкі, поки ще видно.

Ері засміялася.

— Поки ще видно?.. Це ж фінське літо, не забувай. Тут не темніє майже до півночі.

— І все ж... — сказав Цкуру.

Ері зрозуміла.

— Дякую, що проїхав такий далекий світ, аби мене побачити. Радію, що нам вдалося поговорити. Це правда. Навіть зникло давнє відчуття, наче щось стирчить у грудях. Тож ти дуже мені допоміг, хоча не можна сказати, що ми вирішили якісь проблеми.

— І я також так відчуваю, — сказав Цкуру. — Ти мені дуже допомогла. Крім того, я зустрівся з твоїм чоловіком та дітьми, побачив, як ти тут даєш собі раду. Навіть заради цього варто було приїхати до Фінляндії.

Вони вийшли з хати і попрямували до «Фольксвагена Гольфа». Неквапливо, відчуваючи значення кожного кроку. І ще раз обійнялися на прощання. Цього разу Ері вже не плакала. Цкуру відчув на своїй шиї її погідну усмішку. Її перса набрали сили, аби жити далі. А пальці рук, закинених за його спину, дихали міццю та реальністю.

Цкуру згадав, що він привіз гостинці з Японії. Витяг їх із торби і віддав Ері. Їй він купив прикрасу для волосся із самшиту, а дітям — книжки з малюнками.

— Дякую, Цкуру, — сказала Ері. — А ти не змінився. Такий же дбайливий, як і колись.

— Та це нічого такого, — відповів він. А тоді згадав, що того пообіддя, коли він їх купував на Омотесандо, бачив там Сару з іншим чоловіком. Якби він тоді не надумав купувати подарунки, то й не бачив би того. Як усе дивно.

— Бувай здоровий, Цкуру. Бажаю тобі щасливо повернутися додому, — сказала Ері на прощання. — Пильнуйся від злих гномів.

— Злих гномів?

Ері прижмурила очі. Губи лукаво вигнулися, як у старі часи.

— Ми часто так кажемо. Аби хтось пильнувався від злих гномів. У цих лісах віддавна живуть всілякі істоти.

— Добре, — сказав Цкуру з усмішкою. — Постараюся впильнуватися від тих злих гномів.

— Якшо матимеш нагоду, переказуй вітання Синьому та Червоному, — сказала Ері. — Скажи, що у мене все