Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

Наступного дня потча зранку дрімала на тому ж вікні, а ближче до полудня раптом вихором пронеслася будинком та вчепилася в штани чоловіка. Комунікатор пискнув і трансформував то, як негайну вимогу сісти у віман. Бохлейн здивовано поглянув на потчу, але вирішив виконати прохання, сподіваючись, що то допоможе порозумітися надалі. Отримавши сигнал згоди, Бастет помчала до вімана, але помітивши, що чоловік не поспішає, зупинилася, озирнулася, наполегливо нявкнула. Комунікатор то розшифрував, як хвилю сильного нетерпіння.

— І що ж там у нас таке термінове? — здивовано промовив чоловік. Бастет ще раз невдоволено нявкнула, тріпнула вухами та нагородила Бохлейна таким поглядом, що й без комунікатора він міг перекласти то, як «яке ж ти гальмо!».

— Та гаразд, гаразд, іду до вімана. Керманичем у потчі я ще не працював. А, вибач,  координати, куди саме летіти, ти мені теж нанявкаєш? — пробурмотів чоловік, прискорюючись  під утробне ричання потчі.

Запустивши віман та піднявшись у повітря Бохлейн питально подивився на Бастет, що впевнено всілася на крісло другого пілота, нявкнула та повернула морду на південний схід.

— Як скажеш, вусатий навігатор. Мені вже навіть цікаво до кого у гості ти зібралася. Ще й так поспішаєш. Віднайшла собі заморського кавалера?

Потча невдоволено тріпнула вухом не відриваючи погляду від обрію на якому проступали обриси гір. Бохлейн зітхнув та спрямував літальний апарат в тому напрямку, мало розуміючи, що саме там потрібно цій вусатій красуні.

Коли віман досягнув гір то на вимогу потчі полетів вздовж каньйону, з обох боків якого скелі ставали все вищими та вищими. Вони саме пролітали між двома високими бескидами,  коли десь вдалині пролунав потужний гуркіт. Бастет вмить злетіла з крісла, притиснулася до підлоги й заполонила комунікатор емоціями шаленої паніки. Щоб заспокоїти потчу, Бохлейн увімкнув автоматичний режим повільного приземлення. Це їх і врятувало. Віман майже торкнувся землі, коли над горами пронеслися спочатку потужна світлова, а потім ударна хвиля, принісши з собою таку пилову бурю, що видимість вмить впала до нуля.  Загриміли численні обвали, щось задріботіло по даху вімана, проте абсолютно нічого не можна було роздивитися.

За якийсь час гуркіт затих. Віман стояв на землі, але якось невпевнено хитався і дивно потріскував. Апаратура репетувала про нестабільну поверхню, але Бохлейн не мав можливості кудись зміститися — густий пил повністю позбавив видимості та швидко забивав всі технічні отвори, перешкоджаючи нормальній роботі. Очисні системи не справлялися, сканери чомусь збоїли, а вдалині прогриміло ще кілька громоподібних звуків, які Бохлейн не міг ідентифікувати. Це було щось точно дуже потужне, проте що саме не зрозуміло, а перевірити не було можливості, бо сигнали комунікації майже зникли. Суцільні скелі навкруги створювали перешкоди. Дезактивувавши систему безпечного утримання в кріслі, Бохлейн опустився на підлогу та спробував заспокоїти потчу, яка дрібно тремтіла. Тварина несподівано довірливо сховала голову у нього на грудях та дозволила себе погладити. Від цього Бохлейну стало якось зовсім неспокійно на душі. 

Коли пил трохи осів, все навкруги вкрилося шаром сірого і якогось, немов масного пороху. Кілька запусків очищення майже не допомогли, проте Бохлейн отримав змогу роздивитися численні обвали, які дивом не зачепили віман. Кілька величезних кам’яних брил лежало просто перед кабіною літального апарату. Чоловік потягнувся активувати відкриття входу, але раптом в його руку вчепилася кігтями лапа потчі, а комунікатор видав категоричне заперечення Бастет. Бохлейн здивовано озирнувся. Потча підскочила так, що опинилася між ним й панеллю керування та вишкірилася, демонструючи готовність напасти.

— Гаразд. Ні, так ні, — чоловік опустив руку. Бастет миттю сховала зуби. — А показники хоч можна подивитися?

Бастет зробила крок вбік. Бохлейн розгублено потер підборіддя та пробігся по інформації, яку зібрали датчики. Значне запилення двигунів, численні, але не критичні пошкодження і… сильне шкідливе випромінення. Час зниження до безпечного — близько двох діб.

— Гм, дивно, — Бохлейн з вдячністю поглянув на потчу і зі сумом згадав, що полишив на дослідницькій станції захисний костюм. Але хто ж знав, що він може знадобитися вдома. Зітхнувши чоловік потягнувся до відділення, де зберігав стандартний експедиційний набір.

— Вмовила, виходити зараз не будемо. Але судячи з показників, нам тут доведеться, як мінімум ночувати. Ти як, готова? — кивнув чоловік потчі, яка завмерла статуєю перед оглядовим вікном. Бастет озирнулася, діловито зіскочила на крісло й згорнулася клубочком. Комунікатор транслював її цілковитий спокій та очікування. Наче й не вона нещодавно поводилася, як перелякане дитинча.

— Прекрасно, що ти вже заспокоїлася, бо щось тепер мене все це трохи нервує… — пробурмотів Бохлейн, намагаючись зрозуміти, що саме сталося. Потужність світлової та руйнівної хвиль натякала, що це був вибух, і вибух не природній. Отже — діяльність людей, адже дхаса не мали таких технологій. В спогадах спливли чутки, про те, що останнім часом між Правителями погіршилися стосунки, й однією з причин називали суперечки, щодо можливості допуску дхаса до заборонених знань, але Бохлейн поспіхом відігнав від себе ці думки. Він не вірив, що хтось з Правителів, навіть заради  підтримання популярності, якою нині всі переймаються, зможе проігнорувати прорахунок розвитку подій у випадку отримання потужної зброї видом, який інтелектуально не доріс до усвідомлення наслідків її застосування.