Мелорі Бронд - (не) згоріти вщент, Мелорі Бронд

— Сьогодні неділя, ти тут вже четвертий день.

 Вона важко зітхнула і відвела свій погляд від мене. Більше сестра не намагалася мене розпитувати, а я швидко змінила тему розмови. Ми проговорили досить довго, згадуючи в основному наше безтурботне дитинство.

Після обіду вона сказала, що втомилася і хоче поспати. Попросила, щоб я не залишала її поки, що на самоті. Через хвилин десять, вона мирно спала. Я розуміла, що мені потрібно сьогодні поговорити з Алексом. Відтягувати більше не можна. Як тільки Віталіна проснеться, я піду додому, а пізніше поїду до нього, вибору в мене не має... 

І тут мій погляд зачепився за папку, яку ще вчора залишив батько Алекса. За цим всім я і забула про неї. Присівши на своє ліжко, відкрила її. Звідти випали купа фотографій, на яких Алекс, разом з Юлею, лежали оголені в ліжку. На його спині та грудях, було видно сліди їхнього пристрасного кохання.

Мене неначе встромили в воду з льодом і забули звідти витягнути. Я не вірила своїм очам, на кожній з них була дата. Він був з нею, того ж дня, як пішов від мене роздратований. Біль від цього всього настільки сильний був, що я не змогла стримати свого відчаю. Прикривши рота рукою, я схлипувала і скулила, як побита собака. Не вірю, це не може бути правдою. Саму себе переконувала вкотре. А як же його щирі зізнання в коханні, невже, всього-на-всього, чергова брехня. Два тижні він старанно уникав мене.

Я хаотично перекидувала фотографії. Одна за одною пікантніші. Вдосталь виплакавшись, я добре придивилася до них. На всіх фото, Алекс спав. Я вже нічого не розуміла, де була правда, а де брехня. Мені було байдуже до всього. Наші стосунки все рівно закінчаться, так навіщо себе вбивати до кінця домислами.

Позбирала всі фотографії до папки і пішла до вани. Поглянула на себе в зеркало, звідти на мене дивилася зовсім інша людина. Погляд втомлений і пригнічений, я наче нежива лялька

-Не впадай у відчай, ти повинна зробити це, Меланія, заради сестри. Пізніше можна вдосталь себе пожаліти наївну дуру, яка сліпо повірила в те, що зможе бути в майбутньому, щасливою з Алексом. Не знаю скільки часу я пробула там, морально настроюючи себе. Коли повернулася, Віталіна вже проснулася.

— Як ти себе почуваєш?

— Набагато краще, сила трохи появилася. Хочу спробувати сама встати.

 Вона обережно піднялася і зробила кілька кроків. Я ішла поряд підстраховуючи  її. Сестра дійшла сама до туалету і повернулася звідти.

— Віталіно, мені потрібно додому. Можна я залишу тебе саму? Завтра знову прийду, я не була вдома майже чотири дні.

— Так, звичайно. Зі мною буде все гаразд, до того ж, лікарняний персонал заходить час від часу.

Я обняла їі і вийшла на вулицю. Почала розглядати стоянку у пошуках таксі. Телефон мій розбитий, а другий купити, я ще скоро не зможу. Нам потрібно економити гроші, на лікарню пішла не мала сума.

— Меланія, - почула я знайомий голос, - тобі потрібна допомога?

Я оглянулася і побачила Віктора, він стояв біля машини і курив сигарету.

— Так, дякую. Ви можете мене підвезти додому?

— Мені здавалося, ми перейшли з тобою на ти.

— Так, ти допоможеш чи ні?

В словесні перепалки вступати в мене не було ні сил, не бажання.

— Сідай до машини.

Він відкрив мені двері і допоміг сісти. Всівшись сам, завів машину  і ми поїхали.

— Мел, що з тобою? Ти захворіла і вигляд в тебе вимучений.

— Ні, сестра в лікарні лежить.

— В мене мама захворіла. Серце сильно прихватило, три дні сидів біля неї. Сьогодні приїхав брат з Польщі і змінив мене.

— А я сама, в мене окрім сестри нікого не залишилося, після смерті батьків. Вона для мене все. Ми змалечку були з нею не розлий вода. Завжди і всюди вона малою ходила за мною.

Через хвилин двадцять, були на місці. Подякувала і вже хотіла іти, як раптом в очах все потемніло. Віктор притримав мене і обняв, щоб я не впала.

— Меланія, хіба так можна себе доводити до такого стану? Ще трохи і ти будеш лежати поряд з сестрою у лікарні, від нервового виснаження.

Він ніжно погладив мене по обличчю. Притуливши до себе поцілував в скроню. Я не пручалася, сил не було, тай навіщо, дозволила йому мене тримати в обіймах. Слухала його, все що він говорив правда і я розуміла, що ще трохи і моя нервова система не витримає стільки потрясінь.

— Дякую, Вікторе, мені вже краще, до того ж мені час. Ти справжній друг, мені вже вкотре допоміг.

Він сумно подивився на мене.

— Бережи себе, Мел.

Я попленталася на ватяних ногах до під’їзду. Піднявшись я побачила біля вікна Алекса. З руки текла кров, а очі метали гнівні погляди. Я зблідла ще більше. Він все бачив, пронеслося в моїй голові і судячи з погляду і руки, висновки він вже зробив не найкращі.

Тремтячими руками відкрила замок і зайшла. Я наче робот, робила все на автоматі, розуміючи, що це востаннє я його бачу. Він кричав на мене і вимагав пояснень, я стояла і  намагалася назавжди запам'ятати в своїй пам'ять його.