Вікторія Стужева - Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева

Частина 46

Усе вводило в подив. Мені здавалося, що ми знову уві сні, хоча частково я звикла до цього безглуздя. Слова літньої жінки складалися в картину, точніше намагалися.

- Зрадник ховається не зовсім серед ваших, - жінка поправила акуратний капелюшок на голові і почала наливати чай. - Просто так я не дам вам відповіді, ви знайдете його самі, адже словам сторонньої людини буде важко повірити.

О, знали б ви як мені важко було взагалі у все це повірити, не зарікалися.
Я все поглядала на реакцію Адама, боялася, що він не зможе тримати себе в руках, адже вовки і відьми - погано уживаються.

- Легше повірити, ніж сидіти й розгадувати ваші шифри, місіс... - я важко зітхнула, адже чоловік мав рацію. Але з іншого боку, вона сама нас сюди покликала... Ненавиджу загадки і сюрпризи, у мене вічно з ними не задавалося.

- Ти, молода людина, дуже поспішаєш. У ногах правди немає, сідай, часу тепер у нас достатньо.

Зараз я готова була слухати все, що завгодно, аби всі проблеми від цього вирішилися. Було пекуче бажання нарешті припинити ці загадки.

- Я розумію, чи можна перейти ближче до розгадки нашої таємниці? Адже, якщо ми не дізнаємося, хто вбивця, то невідомо, скільки ще загине людей... - сказала все ніби на одному диханні. Втомилася, хочу з усім покінчити!

 Альфа сидів незворушно, нагадував чимось хлопця з аніме, який увесь час домінував і розв'язував усі проблеми, а зараз сидить, наче дитина, і не пхає свого цікавого носа. Хоча насправді, я знаю, що саме мій чоловік знає, які правильні запитання найкраще поставити.

Жінка дивилася на нас із прищуром і хитро посміхалася. Присягаюся, у будь-якій іншій ситуації, якби я опинилася з нею сам на сам, злякалася б.

- Жінка, яка продала душу і справжні сили, має пустку - замість серця. Вона ваша зрадниця.

- І знову загадки! - я підстрибнула, але різко присіла назад. Було ніяково показувати свою зайву емоційність.

Альфа нарешті змінив положення і вальяжно розкинувся на диванчику.

- І це все, що ви можете нам сказати? - він зігнув чорну густу брову. Так, завжди так робив, коли щось було незрозуміло.

- Ні, онучку, не все. Війна, яка цікавить усіх - гряде. Правління молодого перевертня, нехай навіть того, хто довів свої можливості й сили, не вразило ні відьом, ні вампірів. Тільки твій народ тобою задоволений, і то, мені здається, що не всі. - і знову цей хитрий погляд! Якби не знала, що ця жінка відьма, подумала б, що вона лисиця.

- Знаю, що багато хто бачить на моєму місці іншого, але стародавні звичаї на те й існують, щоб доводити свою силу і можливість бути лідером. Я нізащо не відмовлюся від служіння народу, - дихання місіс почастішало, здавалося, ніби промова мого чоловіка її надихала. - Незважаючи на чиєсь невдоволення, я продовжував і продовжуватиму допомагати всім кланам, не тільки перевертням. З будь-якими його проблемами...

Мені було приємно слухати чоловіка, і розуміти, що він не зациклений на особистих реформах виродок, який жадає підпорядкування.

- Таких як ти, синку, якраз і не цінують. Ех, згадати б Лінкольна... людина, яка подарувала багатьом свободу... Та чого вже там, усіх вас благодійників не люблять. Тому, що люди звикли до жорстокості, страху і лише однієї функції - підпорядкування. - жінка з маневром подивилася вбік і міцно стиснула чашку з чаєм, - їм подобається таке життя, і іншого вони не бачили. Вічне невдоволення до політики, жалість до себе і вічний статус жертв. Якщо добре подумати... Чи є у вас наближений божий кульбаба? - я одразу згадала місіс Джейн. Святу жінку, працьовитого працівника... Але ні, це ніяк не могла бути вона. Ні в якому разі!

  Ми з Альфою переглянулися... Це цілком могла б бути моя мати. Мої батьки - змовники. Тут годі було й думати, звісно ж із більшою ймовірністю це могли бути вони. Але відьма не поспішала розкривати карти, а отже, здогадки на цей момент - наше все.

Чесно кажучи, вся ця атмосфера дуже сильно напружувала. Звикнути до такої обстановки і дивної бабусі було дуже важко. І навіть мій коханий чоловік не міг змусити мене заспокоїтися.

  Я завжди обожнювала історії бабусі на ніч, але коли вона розповідала, як мені здавалося, страшні історії, я завжди думала, що у неї просто прекрасна фантазія. Але виявляється... все сходиться. Тепер коли я багато чого знаю, все здається історіями з життя. Як би я хотіла приїхати до неї! Знову побачити й поговорити з нею про все. Почути її думку...

Було б украй ніяково йти так швидко, тим паче, що конкретної відповіді ми з Адамом так і не отримали. Отже, доведеться чекати, може... ця мила жінка захоче нам ще раз дати хоч якусь підказку.

  За чашкою чаю ми просиділи в компанії досить довго. Здавалося, минуло вже години чотири... І завдяки цьому часу, я вже звикла до нашої нової знайомої. Старенька відьма більше не здавалася загадковою і злою, швидше самотньою... Мені стало дуже шкода, що єдине, що ми можемо зробити - знайти їй краще житло.

  Коли час підходив ближче до вечора, ми почали збиратися. Адже, незважаючи на втечу, нам потрібно дістатися ще до мотелю. А взагалі, я б із задоволенням втекла б в іншу країну... Але свої обов'язки мій чоловік нізащо не кине, тим паче, я не хочу, щоб ми дозволяли якимось "знахабнілим" підірвати його репутацію й узяти контроль над кланами у свої руки!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно