Джон Гришем - Бар «Когут»

і любить розмаїття. Якось я зустрів її в суді, одне потягло за собою інше, і ми теж розважалися. Двічі. Наступного ранку в бубличній вона дала мені знати, що повністю в курсі нашої маленької афери. Сказала, що їй, в принципі, пофіг, вона навіть вважає, що це прикольно, що їй подобається підтримувати секретність і таке інше, але в цьому ділі нікому довіряти не можна.

— Особливо фіктивним адвокатам, — зауважила Зола.— Я думала, ми домовились обмежити наші зв’язки зі сторонніми.

— Не встояв, — покаявся Марк.

— Аж надто приваблива, — додав Тодд.

— А чому ви раніше не розповіли?

— Так це було на тих вихідних, — відповів Марк. — Ми поки що думаємо, що вона нешкідлива.

— Нешкідлива?— перепитала Зола, округливши очі. — Отже, ми маємо красунечку Гедлі, про яку ми поки що не думаємо, і Даррелла Кромлі, через якого справді треба хвилюватися.

— І не забувай Моссберґа з Чарльстона,— нагадав Марк.— Він той ще гад, залюбки спопелив би нас.

— Блискуче, — сказала вона. — Після трьох місяців діяльності фірма «Апшо, Паркер і Лейн» пішла на дно.

Вона сьорбнула безалкогольного питва й роззирнулася. Доволі довго ніхто не промовив і слова, усі троє зализували рани й прораховували подальші ходи. Зрештою Зола промовила:

— Підписуватись на справу про медичну недбалість було поганою ідеєю, так? Ми й гадки не мали, що з нею робити, і реально її запороли. Для нас це обернулося катастрофою, але подумайте й про Рамона з його дружиною. Через нас їм нічого не дісталося.

— Вони сиділи на цій справі два роки, Золо, — додав Марк.

— Ми можемо пережовувати це вічність і нікуди не прийти,— сказав Тодд. — Треба сфокусуватися на майбутньому.

Ще одна довга пауза в розмові. Тодд підійшов до бару й замовив ще два пива, повернувся з ними до столу й утішив:

— Подумайте ось про що. Кромлі позивається на нас до суду за професійну недбалість, імена відповідачів — Тодд Лейн, Марк Апшо і Зола Паркер. Троє неіснуючих людей. Як він віднайде наші справжні особистості?

— І ми при цьому допускаємо, що красунечка Гедлі теж не знає наших справжніх імен, так? — спитала Зола.

— Звісно, не знає, — запевнив Марк.

— А Моссберґ?

— І гадки не має.

— Отже, нам залишається або ховатися, або тікати, — підсумувала вона.

— Ми вже ховаємося, — сказав Тодд, — але нас знайшли. Якщо вже Рамон підійшов до нас так збіса близько, думаю, професійний детектив запросто нападе на наш слід. Наша адреса на мільйоні карток, і ми розкидалися ними направо й наліво.

— Усе відбуватиметься не так вже й швидко, — розмірковував Марк. — Кромлі знадобиться близько місяця, аби вчинити позов. Ми взнаємо, коли це станеться, бо проглядаємо списки справ, призначених до слухання. Потім він зрозуміє, що судиться з людьми, яких не існує, і це надовго зіб’є його з пантелику. Асоціація адвокатів буде ганятися за своїм хвостом, шукаючи трійцю фантомних адвокатів.

— Я так вважаю, що нам треба триматися подалі від судів,— промовив Тодд.

— О, так. Ті деньки вже пройшли. Більше не будемо переслідувати нещасних і пригнічених.

— А як щодо справ, що розглядаються? Ми маємо кинути цих людей?

— Саме це ми і зробимо, — вирішив Марк. — Ми не можемо закрити ці справи, бо не можемо ризикувати та йти до суду. Ще раз: пройшли ті деньки. А нині діємо так: не приймаємо жодних дзвінків від клієнтів або будь-кого, пов’язаного з нашою минулою діяльністю. Користуємося передплаченими мобільними тільки для дзвінків поміж собою, ігноруючи всі інші.

— У мене й так вже два телефони, — зітхнула Зола. — Тепер ще й третій носити?

— Так, — сказав Марк. — І будемо відслідковувати дзвінки на всіх трьох, щоб знати, хто нас шукає.

— І мені вже не треба хижачити по лікарнях?— спитала вона з усмішкою.

— Боюся, що так.

— Хижачка з тебе так собі, — пустив шпильку Тодд.

— Дяка. Ненавиділа кожну хвилину.

Підійшов менеджер і сказав:

— Гей, Тодде, сьогодні працюєш. Бракує людей, ти нам потрібен.

— Зараз буду, — відповів Тодд і махнув, що той може йти. Коли менеджер пішов, Тодд спитав: — Отже, банда, що далі?

— Візьмемося за «Свіфтбанк», — промовив Марк.

— І викопаємо собі ще глибшу яму, — відгукнулася Зола, і це було не запитання.

ВІД МОРГАНИ НЕШ з «Нау-Ессист» надійшов електронний лист, у якому було таке:

Дорогий Марку,

нещодавно я отримала повідомлення від адміністрації юридичної школи Фоґґі-Боттом, в якому зазначено, що Ви внесені до списків на відрахування. Я зателефонувала до юридичної школи і мене проінформували, що ви пропустили всі заняття у поточному семестрі Це викликає серйозну стурбованість. Будь ласка, зв’яжіться зі мною негайно.

Останній частковий платіж 13 січ, 2014: 32,5 тис. дол.;

усього борг/відсотки: 266 тис. дол.

Щиро,

Моргана Неш, представниця державного сектору.

Пізно ввечері, після кількох келихів пива, Марк відповів:

Шановна пані Неш,

минулого тижня мій психотерапевт помістив мене в приватну психіатричну лікарню в глушині штату Меріленд. Мені заборонили доступ до інтернету, але ці блазні не дуже меткі. Не могли б Ви припинити мене цькувати? За словами одного тутешнього мозкоправа, я на межі самогубства. Якщо Ваше жорстоке ставлення до мене не припиниться, я можу переступити межу. Дуже прошу! Будь ласка! Залиште мене в спокої!!!

З любов’ю,

Марк Фрейжер.

Рекс Ваґнер із «Служби студентських позик» написав Тоддові:

Шановний пане Лусеро,

я отримав повідомлення з Вашої юридичної школи, що ви офіційно визнані відрахованим. Я зателефонував до тієї юридичної школи, і мені там сказали, що Ви не були присутнім на жодному занятті в цьому семестрі — останньому перед випуском. Як може студент, перебуваючи в здоровому глузді, кинути навчання під час останнього семестру? Якщо Ви не ходите до школи, я можу лише припустити, що ви десь працюєте, напевно, в якомусь барі. Працевлаштування в будь-якій формі за відсутності зарахування до школи, вимагає або планових виплат боргу, або, за відсутності таких, проголошення неплатоспроможності. Останнє, як Вам відомо, означає позив, який буде вчинено проти Вас Міністерством освіти. Будь ласка, зв’яжіться зі мною негайно.

Останній частковий платіж: 32,5 тис. дол., 13 січ., 2014;