Федькович Юрій - Поетичні твори, Федькович Юрій

«Страж Австрії». Зміною назви поет, мабуть, хотів «заспокоїти» цензуру. Однак твір лишився тільки у змісті збірки і в нотах (з першою строфою).

Збереглося кілька автографів поезії. Зазначаємо їх згідно з Франковими буквеними позначками: варіант А знаходиться в ІЛ, ф. 58, № 51 (лише дві перші строфи, решта аркуша відірвана), повна копія цього варіанта - ІЛ, ф. 58, № 33; варіант Б - ІЛ, ф. 58, № 47 і 48; варіант В - ІЛ, ф. 58, № 49 і 50.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 364.

 

 

БАРКАРОЛА

 

Вперше надруковано у вид.: Писання, т. 1, с. 365.

Автограф, за яким І. Франко опублікував цю поезію, зберігається в ІЛ, ф. 58, № 3.

Подається за першодруком.

За словами І. Франка, «Баркарола» - це «проба віддати гармонію, милозвучність, меланхолію та трохи театральний сентименталізм венецьких веслярських співанок» (Франко І. Зібр. творів. У 50-ти т., т. 33. с. 132).

 

 

У ГОРАХ

 

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1876, № 17, с. 645-646.

Автограф зберігається в ІЛ, ф. 58, № 52.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 369.

 

 

ЛАЙДАКА

 

Вперше надруковано у вид.: Писання, т. 1, с. 390.

Автограф зберігається в ІЛ, ф. 58, № 27.

Подається за першодруком.

 

 

Я ГАДАВ

 

Вперше надруковано у вид.: Писання, т. 1, с. 390-391.

Автограф зберігається в ІЛ, ф. 58, № 57.

Подається за першодруком.

 

 

ЧИ ХТО ЗМІРКУЄ?

 

Вперше надруковано у вид.: Писання, т. 1, с. 391.

Автограф зберігається в ІЛ, ф. 58, № 55.

Подається за першодруком.

 

 

У ЛЕГІНЯ

 

Вперше надруковано у вид.: Писання, т. 1, с. 392.

Автограф зберігається в ІЛ, ф. 58, № 54.

Подається за першодруком.

 

 

О ЧОМ, ДУНАЙ?..

 

Вперше надруковано в альманасі Данила Млаки (С. Воробкевича) «Руська хата». Львів - Чернівці, 1877, с. 2.

Автограф (аркуш внизу пошкоджений) зберігається в ІЛ, ф. 58, № 38.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 371-372.

 

 

ІЗ ЗБІРКИ «ДИКІ ДУМИ» [1876]

 

Збірку Ю. Федькович упорядкував восени 1876 р. і доручив розпорядитися нею С. Воробкевичу. Розчарований різними життєвими невдачами, поет писав до Воробкевича в середині листопада того року: «Я Вам... вже казав, що відтепер по-руськи писати вже не думаю. От і переглянув я усі свої руські письма, а межи ними понаходив чимало віршів, котрі, здавалось мені, ще шкода було у огонь метати. Тії ж вірші зібрав я і списав у отсю книжечку, котру Вам отсе посилаю з просьбою зарядити собі з нев, яко воля і ласка Ваша. Як найдете що гарного і путнього, то можете або у Ваш альманах помістити, або до редакції «Правди» відослати. Бо щоб ся книжечка у цілості діждалась печатання - сего не надіюсь, хоть би, може, се і найлучче було, бо всі сі поезії становя одну цілість, неначе поетичну автобіографію» (Писання, т. 4, с. 275).

С. Воробкевич негайно переслав лист і рукопис О. Барвінському. При тому наголошував, що «сей збірник становив би останні звуки карпатського лебедя-співака». І хоча Воробкевич не встиг усе прочитати, але висловив слушну думку: «...твори дуже гарні і цінні - з ними і треба добре газдувати» (Юрій Федькович в розвідках і матеріалах, с. 176).

«Газдівство» над рукописом Федьковича взяла львівська «Правда». У першому номері за 1877 р. у ній з’явилася поезія «Сербські ваї»; далі були опубліковані «Дикі думи», «Гуцул-Невір», «Довбуш», «Дзвінка», «Доля», «Гуцул-кобзар», «До маймурового ангела», «Бісків», «Сокільський», «До рожі», «Рожа». Під останньою з названих поезій (1877, № 9) стояла помітка «Д. б.». Однак «далі не було». З невідомих причин того ж року припинено й окреме видання збірки «Дикі думи»; випущено лише невеличку (24 сторінки) книжечку з опублікованих у «Правді» поезій (за винятком вірша «Сербські ваї»).

Пізніше деякі з недрукованих віршів рукопису з’являлися в чернівецькій газеті «Родимый листок» (1879), львівських виданнях «Діло» (1886) і «Зоря» (1886-1887).

Повністю збірку «Дикі думи» опублікував І. Франко у Писаннях, т. 1, с. 397-462, за автографом, який зберігається в ІЛ, ф. З, № 212.

 

 

ДИКІ ДУМИ

 

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1877, № 4-5, с. 121-122.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 399-400.

Початок вірша співзвучний з коломийками, записаними самим поетом:

 

Де ж я свої співаночки подію, подію?

Та піду я в Чорногору на швару посію.

Будуть туда вівчарики з вівцями ходити,

Будуть мої співаночки в траві знаходити;

Будуть туда вівчарики білі вівці пасти,

Будуть мої співаночки за капелюх класти.

 

(Народні пісні Буковини, с. 159.)

 

Ю. Федьковичу, безумовно, була відома поетична збірка Володимира Шашкевича «Зільник» (Львів, 1863). Вона починалася віршем «Заспів», перша строфа якого звучить так:

 

Ой ви, мої співаночки,

Де я вас подію?

Ой по горі, по долині -

Там я вас розсію...

 

Можливо, поезія «Дикі думи», якою відкривається однойменна збірка, «підказана» Федьковичу «Заспівом» «Зільника».

 

 

ГУЦУЛ-НЕВІР

 

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1877, № 4-5, с. 122-123. Вільну переробку вірша («На рокиті трембітар...») поет у 1886 р. включив до циклу «Співанки» (див.: Писання, т. 1, с. 554).

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 400-401.

 

 

ДОЛЯ

 

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1877, № 4-5, с. 126-128.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 404-406.

 

 

ДО РОЖІ

 

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1877, № 6, с. 198-199.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 413-414.

 

 

ШИПІТСЬКІ БЕРЕЗИ

 

Під цією назвою існують три поезії Ю. Федьковича, що є переробками балади «Юрій Гінда». Перший варіант надруковано у львівському журналі «Мета», 1863, № 2,