Автор невідомий - Народні казки - Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Скоро справили весілля. Прийшли гудаки (музики), гостину зробили, що і старі люди таку не пригадують. Десь за два тижні свадьбували, танцювали…

Мирко перебрав державу в свої руки. Зібрав сильне військо й повів його на песиголовців.

Розбив песиголовців, а їх царя взяв у полон.

Як скінчилася війна, Мирко так поділив землі: старшому братові лишив вітцівщину, середущому — край, завойований від песиголовців, а собі — жінчину державу.

Ще й днесь живуть, як не повмирали.

Про Мар'ю-царівну та Івана-царя

Був один бідний чоловік. Це було в місті, де жив цар. А той чоловік мав дванадцять дітей.

Одного разу цар наказав кучерові запрягати коні. Кучер запріг коней, сіли на кочію і їдуть по місту. Під'їхали до хати бідного чоловіка. Побачив цар цілу купу дітей — і всі обдерті, майже голі.

— Ану, зупини!

Кучер зупинив коні, й цар зійшов на землю. Став перед порогом і роздивляє тих дітей. Вибрав собі з-поміж них дівчинку і хлопчика, що були найгарніші, й каже чоловікові:

— Продай мені цих двох діточок.

Чоловік дітей не продає.

— Тоді дайте просто так.

— Це вже інше діло, — каже чоловік. — Просто так — беріть.

І цар привіз дітей до себе. Поселив їх в окремій кімнаті, дав їм карти й гроші, аби забавлялися.

Хлопця звали Іванком, дівчинку — Марійкою.

Грають вони в карти, і Марійка виграла в Іванка всі гроші. Хлопець розсердився і промовив:

— Бодай тебе взяла чорна хмара!

Тої ж миті вікно відчинилося — і дівчинка пропала.

Зайшов цар:

— А де Марійка?

Хлопець сказав правду:

— Так і так, я розсердився, що вона виграла гроші, й промовив: «Бодай тебе взяла чорна хмара!» Вікно відчинилося — і Марійка зникла.

— Ну, якщо нема Марійки, то йди геть і ти!

Хлопчище зібрався і пішов у світ. Прийшов в одне село і найнявся у пана служити. Служить Іванко довгий час — все їздить кіньми на зарінок, до самого моря. Раз бачить: їде на коні через море дівчина, їде і співає. Ніколи він такого голосу не чув. І думає, як би з нею заговорити. А дівчина під'їхала до берега, скинула із себе дорогу одежу і пішла купатися. Іван підкрався і схопив одежу. Дівчина його просить:

– Іванку, віддай плаття, бо як я вийду з води гола?

Іван кинув їй сорочку, плаття. Вийшла, одяглася, обняла його і заговорила:

— Я — Мар'я-царівна. Я буду твоя, та дивися, Іванку, щоб про це ніхто не знав.

Іван випросив у пана вільний день, зайшов до корчми й п'є. Підходить один циган:

— Ей, леґеню, якби я був такий красний, як ти, у мене була би найгарніша дівчина!

На те зайшов один волоцюга з дівчиною під руку.

— Бачиш, і волоцюга має дівчину, а ти весь час один. Якби я був такий, як ти, то мав би аж дві!

Заходить другий волоцюга — вже з двома дівчатами.

— Дивися, цей привів собі двох…

Іван не витримав і каже:

— Ей, коби ти знав, яка в мене дівчина!

І розповів йому про царівну. Циган побіг до царя і передав, що чув від Івана. Цар сів у кочію і приїхав у село, де леґінь служив. Викликав Івана і питає:

— Це ти казав про Мар'ю-царівну? Я хочу її бачити.

Цар не впізнав Івана — так той виріс і змужнів. А на царівну думав, що то його названа донька Марійка.

Хлопець йому каже:

— Я не можу її показати.

Цар дуже розсердився і наказав Івана повісити. Іван каже:

— Вішайте, але поставте шибеницю над морем, на зарінку.

Привезли хлопця на зарінок і вже хочуть вішати. Раз летить по морю на коні одна дівчина і гукає:

— Стійте!

Цар здивувався. А дівчина з коня запитала:

— Це ти хотів бачити Мар'ю-царівну? Дивися…

Махнула ногою — і цареві вискочило око.

Питає царицю:

– І ти хотіла бачити Мар'ю-царівну? То дивися…

Махнула ногою — і цариці вискочило око.

А далі повернулася до Івана й каже:

– Іванку, так ти мене послухав? Я ж тебе просила, щоб ніхто за нас не знав… Тепер мене шукай.

І поскакала морем.

Івана відпустили. Він зібрався і йде понад морем. Бачить — стоїть млин. У млині дід і баба, а з ними їх донька. Питає Іван:

— Чи ви щось не знаєте за Мар'ю-царівну?

— Знаємо. Вона живе за морем. Завтра чорний ворон прилетить за мливом і тебе перенесе разом з нашим кучером.

А баба і донька — обидві були відьми. Баба приготувала із зілля таблетку: як кучер покладе її в Іванову кишеню, хлопець засне, що й Мар'я-царівна його не розбудить. Баба хотіла видати за нього свою доньку.

Ранком прилетів за мливом чорний ворон і переніс Івана з кучером за море. Кучер опустив хлопцеві в кишеню таблетку і той заснув. Мар'я-царівна його будить, але він не чує. Тоді його обцілувала й пішла плачучи геть. Кучер вийняв таблетку з кишені, а Іван прокинувся і проговорив:

— Як я спітнів уві сні!

Кучер посміхається:

— Ти не спітнів, леґеню, а Мар'я-царівна тебе сльозами обілляла, бо не могла ніяк добудитися.

І чорний ворон переніс їх обох у млин.

Переспали ніч, а на ранок баба знову приготувала із зілля таблетку. Чорний ворон з ними прилетів за море. Кучер потай опустив таблетку в Іванову кишеню, і той міцно заснув. Прийшла Мар'я-царівна, будить його, плаче, та хлопець не чує. Кривавими сльозами його обілляла. Тоді швидко написала картку, загорнула у свою хустинку і сунула Іванові в кишеню.

Царівна відійшла. Кучер вийняв таблетку, і хлопець прокинувся.

— Ой, як я заспав! Так уві сні розгарячився, аж кров носом пішла.

— То не кров, — каже кучер, — то Мар'я-царівна тебе кривавими сльозами обілляла.

Іван сягнув рукою за хусткою, аби втертися. І знайшов там картку. Одразу дізнався, що має робити.

Коли чорний ворон приніс їх у млин, Іван сказав бабі:

— Я хочу вашу доньку взяти собі за жінку. Та в нас такий звичай, що молодий і молода вінчаються в хащі — так, щоб ніхто не бачив і не знав.

Переспали ніч, а вранці бабина донька прибралася до вінця, і пішли у хащу. Як були далеко, Іван зав'язав молодій відьмі очі, відрубав їй голову і кинув у воду — аж забулькотіло.

Вернувся у млин і говорить бабі:

— Ну, ми вже повінчалися.

— А де молода? — питає його баба.

— Там, у хащі, збирає косиці. Тепер ходіть у хащу й ви.

Прийшли вони в хащу,