Марина та Сергій Дяченко - Vita Nostra

очах півсотні молодих людей грають спектакль для єдиної жінки. Всі, хто сидів за столом — другокурсники, третьокурсники, навіть першокурсник Єгор, — знали, що Костя ніколи не стане економістом. Але грали весілля, як по нотах. Виголошувалися тости, лунала музика, рожевощокий голосистий гуморист, запрошений на роль тамади, розповідав анекдоти, іноді кумедні, співав караоке й запрошував співати всіх бажаючих. Цокали склянки й чарки, і Костина мати цілувала новоявлену невістку, витирала сльози хусточкою та бажала синочку щастя…

Костя в новенькому чорному костюмі здавався незграбним і пихатим. Нібито з нетерпінням чекав і не міг дочекатися, коли весілля нарешті скінчиться. Дружині дуже заважала тюлева фата; дівчата «в кулуарах» обговорили сукню й проголосили її безнадійно провінційною. Женя образилася.

У розпалі веселощів, коли підлога дрижала під ногами танцюристів, а в повітрі щільною завісою висів тютюновий дим, Сашка з Єгором нарешті вшилися. У старому парку йшов дощ, усе листя облетіло й лежало тепер під ногами хисткою злиплою устілкою.

Сашка з Єгором довго йшли мовчки під одним парасолем.

— Я думав, усі нап’ються, — сказав Єгор.

— Нам Портнов пити забороняє. Щось пов’язане з цим… із метаболізмом.

Знову замовкли. Дощ вкрадливо постукував по перетинках парасоля.

— Сашко… давай утечемо разом з інституту.

— Що ти сказав?

— Давай. Утечемо. Удвох. Заробимо грошей або вкрадемо. Купимо квитки на літак. Хіба вони нас дістануть?

Підсвічені старовинними ліхтарями, летіли крізь ніч холодні краплі. Сашка йшла, вчепившись у його лікоть, і думала.

Якщо вона завалить залік Стерху… А вона його, здається, все одно завалить, хоч і по стіні розмажеться…

Що їй втрачати?

Вона помотала головою, начебто намагаючись витрусити з неї болісні думки. У Єгора, наскільки вона знала, з фахом усе гаразд, він свій залік здасть…

— Дякую, що запропонував, — сказала вона.

Вони проминули алебастрову арку й вийшли з парку на вулицю Миру, звідки палицею докинути до Сакко і Ванцетті.

* * *

Наступного дня, в понеділок, Портнов стримано привітав молодят і відразу попередив, що ніяких потурань у навчанні їм не дозволяється.

— Медовий місяць переноситься на канікули! До речі, де жити збираєтеся? Квартиру винаймати?

Костя промимрив щось незрозуміле щодо заяви комендантові общаги.

— Сімейну кімнату вам дадуть тільки після зимової сесії, коли з’являться місця. До того викручуйтеся, як хочете, з любим, як кажуть, рай і в курені. На цьому врочисту частину скінчено, всім розгорнути книжки на сторінці шістдесят три… Самохіна, у вас кепський вигляд.

— Училася цілу ніч, — неголосно припустила Ліза. — Нові пози розучувала.

— А хоч би й так, — огризнулася Сашка. — Тобі завидно, чи що?

* * *

Повернувшись із весілля, вона до ранку просиділа над альбомом Стерха. Слова Єгора «давай утечемо» звучали у вухах то голосніше, то тихіше, зникали й поверталися, наче луна в порожньому колодязі. Єгор — першокурсник, він не пережив жодної сесії, він нічого поки не розуміє. Нехай його куратор Лілія Попова, вона, може, й добріша за Фарита Коженникова… Якщо тут можна застосовувати слово «добріша». Але Єгор просто не розуміє, що саме він запропонував Сашці, бредучи з нею по калюжах під одним парасолем.

Коричневі хрестики-комахи немов спеціально чекали, поки Сашка розгорне сторінку й зосередиться над фрагментом номер сімнадцять. Сукаючи та перебираючи лапками, кинулися межи очі. Сашка закричала. Віка з Леною прокинулися. Лена заплакала від ляку, а Віка мовчки взяла ковдру та подушку й пішла спати на кухню, на зсунутих стільцях.

* * *

— Сашко, що вам на сьогодні задано? Двадцять перший фрагмент? Ви працювали?

Знову був понеділок. Напередодні вона, як і завше, дзвонила додому й розмовляла з Валентином. Мама ділила свій час між лікарнею та домом; пологи передбачалися дванадцятого січня. УЗО показало: хлопчик. Чималенький. Валентин був радісно напружений і повідомив Сашці, що візок, ліжечко та інші необхідні речі вирушить купувати тільки після того, як усе благополучно завершиться.

— Це марновірство, — сказала йому Сашка.

— Це традиція! — фальшиво засміявся Валентин. — Ну, як ти? Приїдеш на канікули на брата подивитися?

Сашка пообіцяла.

А сьогодні зранку в інституті вивісили розклад сесії.

І Сашка дізналася, що залік з введення в практику для групи «А» другого курсу призначено на одинадцяте. Одинадцяте січня.

Ішов сніг.

— Я працювала, — сказала Сашка глухо. — Миколо Валерійовичу, я працювала, слово честі. Я все роблю, як ви кажете. Я…

Сашка замовкла. Стерх засукав рукави; на зап’ясті в нього, на шкіряному ремінці, містився замість годинника круглий металевий відбивач.

— Ну, давайте подивимося, Сашко, в якому стані ваш, кгм, внутрішній світ…

Різкий промінь світла, що відбився на металі, змусив Сашку кліпнути. Горбань гмикнув, прикрив браслет рукавом, провів долонею по довгому сивому волоссю. Його зазвичай бліде обличчя здавалося сірим.

— Не дуже добре. Не дуже… Щось не так, Сашко. Таке враження, що ви за допомогою вашої незвичайної волі намагаєтеся позбутися мого предмета.

— Ні, я працюю. Слово честі! Я все роблю.

На голе гілля за вікном гарно падав сніг. Унизу, по Сакко і Ванцетті, проїхала вантажівка.

— Сашко, присядьте, будь ласка.

Вона сіла за свій стіл біля вікна. Над батареєю здіймалося тремтливе повітря, а з щілин тягло холодом. Поміж шибок гаяла вічність велика здохла муха.

— Коли я побачив вас уперше, просто нестямився з радості, — зізнався горбань. — Мені здалося, у вас такий дар… Рідкісний, неоціненний… Небаченої сили й чистоти. А тепер я не знаю, що з вами робити. Добре ще, залік… Перездасте, зрештою… Але ж іспит!

Сашка замотала головою.

— Я не можу на перездачу! У мене…

Вона затнулася. Горбань підняв руку.

— Я знаю, що ви не любите перездач. Ніхто з вас не любить. Але іспит тим і складний, що перездавати його не можна, тільки з першого разу. З першого. І до нього залишилося трохи більше року, Сашко. Ах, яка була надія…

— Якщо я нездібна, — прошепотіла Сашка, — може, я вам не потрібна в інституті? Може, я тут зайва? Може, мене помилково прийняли, і тепер мене можна…

Вона замовкла, побоялась продовжувати. Тому що мимоволі побачила картину: її випускають, а Єгор залишається тут. Вона може забути Торпу як страшний сон, а разом з нею і Єгора…

Стерх за викладацьким столом зсутулився, і горб його ніби побільшав. Сашці здалося, що він дивиться на неї зацікавлено. Немов ідея, подана студенткою, не така вже й дурнувата.

— Ось що, Сашко. Сьогодні о шостій підійдіть, будь ласка, у навчальну частину. Дещо обговоримо.

* * *

— Давай одружимося, — запропонував Єгор.

Вони сиділи на купі матів у спортзалі. Єгор щойно допоміг Дім Дімичу встановити столи для настільного тенісу, дівчата-першокурсниці розібрали ракетки, й від