Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

32

Качки обступають їжу і наминають її, аж душаться, нічого не помічаючи.

Ти їх можеш у цей момент навіть погладити, а вони лише на тебе глянуть своїм смішним поглядом і підуть до миски з водою, трохи горло промочуть, щоб не вдавитися. Ще качки полюбляють гречку і від зерна не відмовляються. Тобі варто лишень показати руки із цією смакотою, як вони без попередження і без запрошення накидаються на тебе. Це таке приємне відчуття, коли вони щипають тобі долоні, це зовсім не боляче, немов тобі масаж роблять. Ще вони полюбляють черв'яків, жучків і бозна ще що.

Останні два роки гусенята і каченята не пасуться біля троянд. Тому зараз ця маленька ділянка землі вкрита густою, шовковистою травою. Хіба, що курята тут бігають, але вони нічого злого не зроблять цьому маленькому раєві. Попередні мешканці тепер проводять свій день за огорожею, біля вхідної хвіртки. Вздовж троянд з травою простягається цементована доріжка, що веде до дверей будинку. Щоб пройти до кухні, то треба подолати паркан із невеличкою хвірткою. Коли це зробиш, тоді перед твоїми очима постане асфальтоване подвір'я із стайнею, січкарнею, курником і двома гаражами, у одному з яких є мотоцикл старої моделі із коляскою для третьої особи збоку. Біля хвіртки стоїть лавка, а за нею будка собаки. Подвір'я заасфальтоване лише наполовину, решта частина його аж до воріт вкрита втоптаним камінням, яке дуже важко піддається замітанню. Справа від воріт знаходиться город із мурованим туалетом, в якому замість унітазу звичайно стоїть відро із дерев’яним сідалом, а зліва - полусадник із кирницею. Вода у цьому колодязі дуже чиста і смачна.

Взагалі, будинок Бурачків влаштований і розміщений дуже вдало, як би ще пилюка із дороги не осідала на подвір'ї і не в'їдалася в ніздрі, коли ти там знаходишся, то цю місцевість можна було б назвати райським притулком, який би ще міг позмагатися у красі із Олімпом богів.

- Бачиш, як Бог покарав нашого сусіда? - каже Геня. - Тепер і він каліка!

- А що з ним таке? - запитує Марійка.

- Ногу він весною електропилкою поранив.

- Поранив?

- Ледве кисть не задів.

- Фу! Страшне!

- Кров так і цідила з рани.

- Жах! По мені аж мурашки пішли.

- Тепер трохи загоїлася, аж ось знову рана відкрилася, а звідти м'яса видно.

- Боже, як страшно! - здригається від огиди дівчина.

- Зараз він мені каже: "Бачите за що це мені? Я ж вас колись інвалідом називав. Прагнув ваш участок заполучити. А тепер сам каліка!"

- Так, Бог усіх карає!

- Всім все відплатиться за їх гріхи.

Через пилову дорогу від дому наших героїв розташований стадіон, хоча його уже й не можна назвати стадіоном, - так він на нього не схожий. Єдине, що ще свідчить про футбол, то це ворота, а решта – лайно ледь не на кожному кроці, доріжки, що перетинають це поле, корови, котрі тут пасуться у всіх куточках, - швидше нагадують пасовище. Рідко можна побачити, як на цій висохлій від сонця, траві, котиться м'яч. Футбол тут грають лише на 24 серпня, День Незалежності України, і це все.

Із появою перших променів на стадіоні з'являються його перші відвідувачі: гуси, кури з двома когутами і троє дорослих качок. Їм добре живеться у Бурачків, бо інші свійські птахи не знають такого добра. Корови є наступними гостями стадіону, який з радістю їх приймає на своїх просторах, проводжаючи поглядом їхніх господарів і благаючи якнайшвидше їх забрати тому, що на його спині і так мало трави.

Випав невеличкий дощик і після нього повітря знову прогрілося. Попри футбольні ворота повільно ступають крок за кроком, - хто б ти думала? Ні, ти не вгадаєш. Я ледве у це вірю, хоч і бачу на власні очі. Це надзвичайне видовище! Таке навіть і у цирку не побачиш! Невже це насправді? Як Марійці вдалося так приручити цих птахів? Дивовижно! Вона іде попереду, озираючись чи не відстають її улюбленці. Зразу після неї поважним ходом ступає маленький гусачок, а за ним - маленька гусочка, за якою ідуть один за одним десятеро каченят. Ніхто з них не відстає і не скаржиться, що вони зашвидко ідуть. Усі направляються слухняно за своєю провідницею, жоден не зупиниться і не скаже, що вона чужа, що не їхня. Наплававшись у глибокій калюжі серед дерев, вони так же чемно повертаються до свого пристанища.

Із двома гусенятами мені все ясно, а от із каченятами - не дуже. Ті двоє пташечки із самого народження знали лише одну матір, - хоч як не дивно, - нею була Марійка. З'явившись на цей світ і опинившись під темним покривалом, вони перелякалися і невпинно пищали, поки їх не втішила Марія. І їй прийшлося постійно за ними доглядати, вона не могла ні на крок відійти, щоб вони її не кликали знову. Підростаючи, гусенята ходили за ногами своєї матері, не випускаючи її з поля зору. Найдивніше для мене те, що вони насправді її любили і вважали тією єдиною матінкою. Геня із внучкою прагнула прилучити цих двох гусят до зграї дорослих гусей, але нічого не вийшло. Гусачок і гусочка категорично відмовлялися вступити до таких же гусей, як і вони. Як не шипів гусак з гускою, як не виявляли вони свої батьківські і материнські інстинкти, витягаючи шиї, їм не вдалося спокусити гусенят, - а так хотілося. Двоє пташенят тікали стрімголов від їх дивних поривів за своєю так званою матір'ю; їх довгі шиї і гучне шипіння відлякували маленьких нерозумних істот.

Тепер для мене поняття "любов" таке ж неясне і загадкове, як і "кохання".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍