Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Тяжко зітхнувши, Марек тужливо озирнувся на гостю так, ніби перед ним сидів доісторичний чоловік, що чухав сідницю палицею. Зітхнув із глибоким обуренням, пригнічений розумінням недосконалості індивідуума, котрого споглядав.

Недосконалий індивід закотив очі, але заглиблюватися у відмінності м'ятного від смарагдово-зеленого не стала.

– Мареку, я прийшла у справі.

– Ти нескінченно нудна жінка, Анно, – довірливо повідомив ельф, зупинивши вибір на відповідній співрозмовниці, нудній чорній сорочці.

– Знаю, – посміхнулася некромантка. – Мареку, мені стало цікаво, чи не говорив хтось із твоїх хлопчаків про щось дивне останнім часом? Наприклад, дивовижних речах, які з'явилися нізвідки?

Відсторонено похитавши ногою в повітрі, Анна схилила голову до плеча, вдавши, що її моторошно зацікавив візерунок килима. Втім, вже скоро вона зрозуміла, що це не візерунок, а забута верхня частина гардеробу, якій варто було б бути нижньою, і відвела погляд убік. Ось що, а особисте життя старого знайомого її точно не цікавило.

Тим часом старий знайомий, обернувшись нарешті до гості, лише посміхнувся.

– О, навіть не знаю, що тобі сказати… У моїх клієнтів речі частіше зникають у нікуди. Власне, у цьому полягає їх основна претензія. Ще ввечері були гроші, а вже вранці їх немає.

Ельф розвів руки в боку й знову посміхнувся. При цьому зробити посмішку безневинною він навіть не спробував. Навіщо, якщо обидва чудово розуміли, що цей пройдисвіт щось знає.

По суті він завжди щось знав і особливо того знання не приховував. Потрібно було лише правильно підвести до теми та поставити потрібне запитання. Типова пісня багатьох старих драконів. І скільки б вухатий пройдисвіт не відмовлявся від спорідненості з лускатими, Барс була твердо впевнена, що якась із врятованих прекрасних ельфійських принцес була не така вже нещасна в полоні страшного дракона.

– А може хтось із них щось говорив про статую, що з'явилася нізвідки? Статую сплячої дівчини? – Дзеркально відбиваючи його безсовісну усмішку, Анна подалася вперед.

– Можливо, – не заперечував Марек і, поправивши так і не застебнуту сорочку, ступив до некроматки.

– І що ти хочеш за інформацію?

– Хм ... – задумливо простягнув ельф і, зупинившись за крок від жінки, підчепив пасмо її волосся, пригладивши різноколірні волоски. – Дещо дуже непристойне.

Як заміжній (нехай і на межі розлучення) жінці Анні варто було б негайно обуритися і виділити нахабі ляпас. Але Барс яскраво посміхнулася, дивлячись на нього. По-перше, вона чудово знала, наскільки сильно цей гад любить бентежити й доводити співрозмовника до зриву, по-друге, до дверей хтось підкрався.

Хтось замаскований настільки добре, що його не відчував навіть Марек. Натомість відчувала вона. Надто вже знайомою була сила, яка прикривала його.

– О, я дівчинка вже велика, можу й непристойно віддавати борги, – проворкувала вона, кокетливо торкнувшись його сорочки.

Судячи з того, як сіпнулася щока ельфа, такої відповіді він не чекав. На мить він навіть якось розгубився, перш ніж впоратися з собою і знову посміхнутися.

– Врахуй, ти сама погодилася ... – Інтимно прошепотів він і, подався вперед, щоб тихо зашепотіти щось їй на вухо.

Усміхнувшись, жінка тихо засміялася і раптом ковзнула долонею по його плечу, притягаючи чоловіка до себе.

Ельф від несподіванки похлинувся і дивом встиг ухопитися за підлокітники. Судячи з ошелешеного погляду ельфа – таке спокушення в нього була першим у його довгому і повному яскравих подій житті.

Судячи з того, як невдоволено стиснулися його губи – воно цілком могло стати останнім для Анни, виріши вона зазіхнути на щось більше. Але паршива некромантка не тільки не продовжила спокушати, а й зовсім втратила інтерес до представника прекрасної раси. Жінка лише різко підняла руки, посилаючи до дверей відразу два заклинання. Те що розбило його маскування та знерухомило нахабу.

– І так, різатиму я сама, – підпірнувши під руку ельфа, щоб встати, Анна швидко піднялася на ноги.

Примружившись, Марек обернувся до дверей. Тепер він теж відчув присутність чужинця, а вже незабаром і отримав сумнівне задоволення бачити перекошене від страху обличчя застиглого без руху чоловіка.

– Чужак у моєму домі... І раз прийшов він за тобою, Барсе, не осуди, різатиму я.

– Ще чого! – обурилася некромантка. – Тобі важливий результат, а мені краса!

Незважаючи на те, що поворухнутися горе-шпигун не міг, зблідле обличчя миттю показав весь жах, який він відчув. Він був категорично проти й результативного, й гарного вирізування.

Втім, шпигунів традиційно ніхто питати не збирався. У руках Марека з'явився тонкий меч. Блиснув відблиск гостро відточеної сталі.

Скривившись, Анна тільки закотила очі. Сперечатись з озброєними найманцями було поганою прикметою. А про те, що суперечка з некромантами теж може загрожувати неприємностями можна буде нагадати й пізніше.

– Гаразд, ріж, – махнувши рукою, Анна по-свійськи ляснула долонею по плечу знерухомленого шпигуна і сперлася плечем об стіну над ним.

Усміхнувшись, Марек неквапом ступив до них.

Шпигун тоненько завив. Якби міг – замружився, але заклинання не давало. Саме тому він чудово бачив, як ельф різко змахнув мечем.

Душа, яка встигла піти в п'ят чоловіка на мить там затрималася, подумала та обережно почала підійматися назад. До грудей повернутися, щоправда, не ризикнула, але до сідничних м'язів дісталася.

Клинок не торкнувся горе-шпигуна.

Скривившись, Барс скосила погляд на власне пасмо в руках ельфа.

– Перукар чортів… – пробурмотіла вона, торкнувшись волосся.

Буйна шевелюра не особливо постраждала, отже, з помстою можна почекати. Принаймні, поки Марек не виконає свою частину угоди.

Але спершу варто було розібратися з їхнім гостем.

Наче схаменувшись, Барс клацнула пальцями. Застиглий чоловік миттю обм'як і зі стогоном опустився на підлогу.