Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

– Подивимося… Почекаємо й подивимось, – тихо пробурмотів він і підняв руку, піднімаючи телепорт.

Той спалахнув золотистим сяйвом, що відбилося на золотому орнаменті герба менталістів, зображеному на стіні.

Вечір за вікном видався напрочуд тихим. Дейра поступово розквітала золотавими квітами вечірніх вогників. Затишними та такими домашніми, що Анна на мить навіть замилувалася ними. Отак би вічність просто стояти біля вікна, гріти руки об чашку чаю і не сушити голову над тим завис цей світ на межі смерті чи все ж таки ні.

– Аннусько... – задумливо простягнув Кіран, качаючи з боку в бік мисками чобіт.

За час, що минув з моменту, коли Лу пішла, вони так і не зрушили з мертвої точки. Навіть якщо Найстіеля послав сюди Перший демон, що це могло дати їм?

Зайвий привід не потикатися до сант Танара з дурними розпитуваннями. Той, кого рухає така могутня рука, може виявитися дуже серйозним противником. Нехай навіть нещодавно його і називали братом.

– М-м-м?

Озирнувшись, Барс підняла брову.

– Може ти спробуєш щось дізнатися в нього? – Припустив Кіран, з хрускотом потягнувшись. – Ну, ти ж його дружина. Прийдеш до нього з гарячою вечерею.

– А в ньому порція миш'яку.

– Він зрадіє, – не піддався на провокацію Кіран.

– Що це тільки миш'як, а не корона в дупу, – похмуро кинула Анна та відпила чаю.

– Обійме тебе міцно, – чоловіка явно несло, але гальмувати він не збирався.

Раптом вдасться пробити дорогу сестричку на активні дії.

Дорога сестричка здаватися не спішила. Хмикнувши, вона досить яскраво уявила, як міцно обійме її в такому разі дорогий чоловік. За шию.

– Побалакайте там про всяку нісенітницю. Про що там закохані говорять? Ну всі ці «вибач-люблю». І ти його обережно підведеш до теми, чи не знає він що про пропажу статуї принцеси. Він розслабиться і все тобі розповість.

Судячи з усмішки Кірана – він вважав ідею прекрасною. Судячи з погляду Анни, вона вважала, що брату терміново потрібно перевірити показники наївності в організмі. На цей момент її показники били всі рекорди.

– Кіран... Я звичайно кішка і під вікном Найя ростуть дерева, але мені все одно буде трохи неприємно вилітати з вікна. А я вилечу, якщо спробую спершу втертись у довіру, а потім дізнатися щось. Чи ти забув, що він влаштував минулій дамочці, котра вирішила, що закохати в себе Найя достатньо і після цього ним можна крутити, як завгодно?

Скривившись, Кіран тільки знову відкинувся на спинку крісла. Ні, він це чудово пам'ятав. Ще б не пам'ятати, майже відразу після розриву з тією клятою куркою (за що Кіран із задоволенням випив) почалися стосунки Найстіеля з Анною (за це він уже не пив).

— Але ж треба якось дізнатися, тут ця клята кам'яна баба чи не тут?

З досадою грюкнувши долонею по підлокітнику, він невдоволено скривив губи.

Той факт, що Найстіель заявився саме сюди, насторожував. Коливання сили полум'я відчували всі у світах третьої системи, але цього демона чомусь принесло саме сюди.

Чому?

– Ще й цей твій стукач… От могла ти не милуватися з Найєм у коридорах, а на всі боки уважніше дивитися!

Примружившись, Анна задумливо глянула на залишки заварки в чашці чаю. Заварка досить органічно виглядала у воді, але погляд Барс свідчив про те, що ще кілька слів і органічно вона виглядатиме на голову дорогоцінного брата.

Брат це зрозумів і виразно кашлянув, пощипавши себе за підборіддя.

– Кіре… – не відводячи погляду від заварки, повільно простягла жінка.

– Так?

Про всяк випадок Кіран тихо підвівся з місця, щоб у разі чого був шанс пірнути під стіл або вискочити за двері. Скільки б років не минало, з'ясування відносин між ними не змінювалося. Хіба що згодом диплом магів дозволив не просто кидати подушки, а й коригувати напрямок польоту.

Але Анна не збиралася мститися. Прикусивши губу, жінка провела кінчиками пальців по краю чашки.

– Якщо у світі з'являється щось досить велике, незрозуміле та унікальне та хтось про це дізнається, до кого зазвичай стікаються всі новини?

Від здивування чоловік навіть припинив відступати, спантеличено насупившись. Думку сестри він зрозумів не одразу. Коли ж вона до нього нарешті дійшла, Кіран на мить витріщив очі.

– Та я ж з ним уже місяць щодня говорю, ми стільки кутили! Та й до того ж Марек знає, що я тут через стрибки… – почав було Кіран, але так і осікся під співчутливим поглядом Анни.

Так, настільки дурнем він не відчував себе давно.

– Я з ним поговорю!

– Ні-і-і, – ліниво простягла некромантка і, зітхнувши, вручила братові чашку. – Моя черга. А наступного разу перш ніж кутити, згадуй, що перед тобою найхитріша істота цього світу.

Щедро поплескавши брата по плечу, жінка вийшла з кімнати. Тільки тут вона все ж таки посерйознішала. Розмова чекала важка. Тішило тільки одне.

Жив Марек на першому поверсі й в разі чого летіти до землі їй не так далеко.

Довго шукати Марека не довелося. Точніше, його взагалі не довелося шукати. Барс направилася до кімнати ельфа і не помилилася.

– Стукати тебе не вчили.

До Барс, що відчинила двері, чоловік навіть не обернувся.

– Стукають, коли хочуть попередити про свій намір увійти, а ти чудово знав, що я йду до тебе. Мені хоч казки не розповідай, – хмикнула Анна, проходячи в кімнату й тільки швидко ковзнула поглядом по оголеній спині ельфа.

У момент, коли до нього так безцеремонно вломилися, Марек розв’язував типове жіноче питання: що вдягнути? З розкритої шафки бадьоро стирчали тремпеля з сорочками, але зупинятися на якійсь конкретній він не поспішав.

– Потрібно замовити зелену сорочку, – сумно зітхнувши, сказав він.

– А це яка… Які?

Здивовано піднявши брову Анна, що встигла облаштуватись на підлокітнику крісла, кивнула на чотири сорочки, що вже висіли на дверях шафи. Зелені. Просто дві були трохи темніші, а дві світліші. Але ж зелені!