Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Розділ 13. Петля затягується

Пізня вечеря, що повільно перетікала в обід, проведена разом з некроманткою та її братиком, ґрунтовно підняли настрій Лу-Тін. Парочка виявилася кумедною. Ельфійка вже давно не проводила час настільки добре.

Нехай замовлення зірвалося, ця пригода в неї однозначно тепер не входила до розряду найгірших. Просто розширення професійного досвіду через подолання дрібних неприємностей.

У таверні вона затрималася майже до вечора, та й назад в академію поверталася без жодного поспіху. Навряд чи демон вимагатиме з неї звіт про виконану роботу після такої інтимної зустрічі, від якої все ще фантомно нила щока.

– Терпіти такого тирана... Та їй ще медаль треба, – посміхнулася вона, піднімаючись сходами до своєї кімнати.

Занадто розслаблена через добре проведений, або може хміль ще не остаточно припинив дурманити розум, вона не одразу помітила свого переслідувача. Насторожитися її змусило лише дивне мерехтіння магічних світильників біля стелі коридору. В академії встановлювали найстійкіші освітлювальні прилади. На інших Моріон просто розорився б.

Встигнувши насупитися, Лу ледь помітно ворухнула кистями. У долоні відразу ковзнула пара кинджалів. Як на зло, меч вона не брала, а магія ніколи не була її сильною стороною.

Затримавши подих, ельфійка повільно обернулася навколо своєї осі. Коридор був порожній. Почуття небезпеки зростало. Під стелею тихо потріскував світильник. Дратівливий стрекот спершу ігнорований жінкою миттю пізніше змусив її підняти голову.

Вилаятися вона не встигла, миттєво сіпнулася в бік від тварюки, що пригнула на неї зі стелі. У миготливому світлі піднялися краї плаща, блиснули небезпечно гострі пазурі.

Аби тут були химери – вони б упізнали тварюку. Навряд чи зраділи цій зустрічі, та все ж таки впізнали.

Лу тварюку не впізнала. Їй було достатньо того факту, що вона жива і прагне продовжити жити на шкоду існуванню ельфійки.

– Кірку тобі в бубон, – видихнула Лу, повільно відступаючи назад.

До її кімнати залишалося зовсім нічого, але тварюка не збиралася давати їй такого щедрого подарунка, як можливість дістатися до зброї. На мить завмерши, тварюка раптом різко кинулася вперед, розчепіривши передні кінцівки, мов ведмідь, що атакував.

Не зволікаючи, Лу перекинулася вперед, пірнаючи під тварюку, котру пропустила над собою. Коротко верескнула сталь об кістяний наконечник хвоста. Підступний удар ледь не прошив груди Лу. Добиваючий тичок пішов у порожнечу, ельфійка вивернулася й по ходу жбурнула кинджал у ворога.

Кидок був потужним, точним та впевненим. Ухилитися було практично неможливо, але для тварюки неможливого не існувало.

Недбалим помахом відбивши клинок ударом пазуристої лапи, тварина злетіла, перебігаючи зі стіни на стелю. Стеля, стіна, підлога, удар лапи й тут же тичок хвоста. Коротке загрозливо загарчавши, тварюка спробувала підбити жінку під коліна хвостом та добити помахом кігтистої лапи.

Божевільна сутичка під стрекотіння світильників, що часто миготіли, продовжувала набирати обертів. Лу не затримувалася ні на мить, але клята тварюка не давала їй навіть найменшого шансу перейти в наступ.

Щоразу випробовуючи на міцність захист найманки, вона кружляла й кружляла, але не намагалася зчепитися з нею, розірвати або якось серйозно поранити.

Їй було потрібне інше.

Нова атака проклятого чудовиська не застала жінку зненацька. Закружлявши, Лу ухилилася від удару викинутих вперед лап і дозволила тілу тварюки пронестися повз неї.

Майже повністю.

Різко завмерши в бойовій позиції, Лу підняла руку з ножем, але чудовисько не атакувало. Звук хрипкого звірячого гарчання раптом змінилося, обростаючи якимись гортанними звуками, перетворюючись на звичайний людський сміх. Тіло тварюки дивно здригнулося. Зник хвіст, кігті повільно втягнулися в подушечки пальців, перетворюючись на звичайні нігті звичайної людської руки.

Не поспішаючи розслаблятися, Лу-Тін тільки міцніше перехопила ніж, але зробити нічого не встигла.

– Опусти зброю та підійди до мене, – сипло кинув чоловік у чорному плащі.

Криво посміхнувшись, Лу зібралася кинути щось уїдливе, але несподівано навіть для себе зрозуміла, що рука зі зброєю ослабла та опала. Здивована, вона повільно наблизилася до незнайомця.

Знову хрипко розсміявшись, він безцеремонно ухопив її за підборіддя та задер її голову, відверто насолоджуючись здивованим і роздратованим виразом ельфійського личка.

– Забудь про все, що трапилося. Академію не залишай, тримайся ближче до Анни Барс, – чітко промовив він й повільно провів великим пальцем по її щоці, змазуючи краплі крові з крихітної подряпини.

Занадто маленька ранка, щоб стурбувати найманця. Не дивно, що Лу навіть її не помітила.

 

Мерехтіння світильників припинилося тільки коли за ельфійкою зачинилися двері її кімнати, а дивна істота, що підкорила її розум, покинула поверх. В тиші, що нарешті запанувала у коридорі, повітря біля сходів раптом здригнулося, пішло хвилями, спотворюючи картинку.

Ким би не була дивна тварюка, вона вплинула на всі магічні плетіння. У тому числі заклинання невидимості. Двічі за час бою воно мало не зірвалося зі спостерігача, що було йому зовсім не на руку.

Озирнувшись на всі боки, чоловік повільно підійшов до місця, де тільки недавно стояла ця почвара. Знову озирнувшись, спостерігач опустився навпочіпки й прикрив очі, принюхуючись.

Так, цей металевий запах з гіркою ноткою божевілля був йому безумовно знайомий.

– Сант Танар, невже ти вирішив діяти в такий спосіб...

Ця думка зовсім не сподобалася чоловікові. Якщо все справді було так, йому доведеться відкрити своє обличчя. Навіть його лист не зможе внести достатньо ясності. Особливо зараз, коли Лу-Тін стала ще одним пішаком. Пішаком не з його боку.

Скривившись, спостерігач різко випростався.

До чого ж не хотілося відкриватись... Барс напевно не стане мовчки радіти несподіваній підмозі. Вона ставитиме запитання. Запитання, на які він не хотів давати відповіді.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍