Ганна Корт - Знайомство у клубі, а після несподівана вагітність, Ганна Корт

Глава тридцять восьма. Юля

Це просто жах як бентежно! Сьогодні в мене весілля. І я от-от маю піти до вівтаря. У залі сидять гості й чекають на вихід нареченою разом із нареченим. Ще день тому я думала що весілля зірване. 

Суміш хвилювання, страху та щастя не дають зробити мені крок. Крок який стане початком нового. 

Поруч Катя моя подружка нареченої яка говорить підбадьорливі слова й ніяк не може нарадітися за мене. Це вона ще просто не підозрює що цього весілля могло сьогодні й не бути. 

Тиждень тому... 

Все вже було майже готове залишалося владнати кілька невеличких питань. Весільна сукня разом із костюмом нареченого вже висіли в шафі чекаючи свого часу. Банкет зал оплачений, гості запрошені, білети за кордон придбані, готель орендований, меню согласоване. І тут стався БУМ! А саме сварка. 

 — Антоне, ну давай спробуємо! 

— Юлю ні! І ще тисяча разів ні! — сказав як відрізав чоловік. 

— Але чому!? — ніяк не вгавалася я. 

— Бо я панічно боюся висоти! 

— Але ж у літаку ти себе нормально почуваєш! 

— Мила, одна справа летіти У літаку. І зовсім інша ЗА  його межами! — приводив у аргумент знервований Антон. 

— Але ж у тебе буде парашут і інструктор, — намагалася його заспокоїти цими словами. 

— Ні. 

— Це твоє остаточне рішення? 

— Так! 

— Добре тоді я стрибну сама, — хмикнувши заявила я на що отримала категоричне. 

— Виключено. Ні ти, ні я, стрибати не будемо. Я, бо висоти боюся, а ти, бо по перше, я буду хвилюватися. По другу, на тебе вдома чекатиме маленький син, — говорить мені Антон у повній впевненості що правий. 

— Ну Антон! — дуюся на нього я. — Значить і печери теж не підемо! Ти ж знаєш як я темряви й сторонніх звуків боюся. 

— А ось  це вже шантаж! — обурюється чоловік. 

Після ми сильно посварилися. І до вечора не розмовляли. Я ображалася на нього через його впертість. Та через кілька годин образа зникла і я вирішила спробувати помиритися. 

— Антоне, — я обійняла чоловіка зі спини. — Що ми як маленькі? Давай краще знайдемо компроміс? Наприклад замість стрибка з парашутом можна стрибнути з тросом або з виступу у воду. А печера... 

— Вона мені не треба, — чоловік обернувся до мене обличчям. — Раніше жив без неї й далі проживу. А от ідея з виступом мені подобається. 

— Але ж ти  хотів... — хочу сказати та поцілунком мене зупиняють. 

— Я хотів показати її тобі. Я там вже був і все бачив. 

Я засміялася. Все якось так по дурному відчувалося. 

— А я тобі політ показати. Я теж уже стрибала. 

Ми одночасно засміялися й міцніше обійняли одне одного.  Здавалось би, що ще може піти не так? 

Відповідь: Все! 

З ранку нам  подзвонив фотограф і повідомив що зламав ногу тому не зможе прийти. Оплату повернув ще вчора. В банкет залі сталася пожежа. Невелика, але дату нам запропонували перенести.  На весільну сукню розлилося червоне вино. Настя яка мала бути свідком сказала що прийти не зможе. 

Мама Антона вчинила бучу на пару з моєю коли дізналися що ми не будемо проводити усілякі традиційні обряди  на весіллі. Ще й ультиматум поставили що як не буде по їхньому то з онуком під час медового місяця вони сидіти не будуть. Після взагалі сталося те від чого ми офігіли. 

В мене є тітка яку запросила мама і яка чомусь вирішила що зможе жити в моїй квартирі впродовж місяця. І того ж дня такий кадр об'явився і з боку родичів Антона. 

Ми були категорично проти через що посварилися з мамами. Наче дорослі розумні жінки, а таке втнули. Бо як виявилося ідея їхня була! Нас вони навіть запитати не думали. 

Ми швидко почали шукати способи розв'язання проблем. З місцем святкування проблем не стало вирішили перенести все у ресторан. Лишалося лише знайти декораторів які все прикрасили б. Нового фотографа теж швидко знайшли знайомий Антона. Сукню купили нову. Дещо дешевшу й простішу ніж перша, але теж гарна. З мамами так сяк помирились і уклали домовленість. А з родичами погодилися оплатити одну ніч у готелі. І не більше. Або так, або хай не показуються. 

Через всі ці ситуації я була вся на нервах. Ще й рейс, яким ми мали летіти у весільну подорож, скасовували, довелося бронювати новий з пересадками. 

Коли прийшов час обирати кольори для прикрашання ресторану й саму стилістику то ми знову не змогли дійти згоди. 

— Я хочу бузковий. 

— А я синій. 

— Мені не подобаються штучні квіти. 

—  А мені коли забагато живих. 

І ще купа таких прикольчиків. Коли ми нарешті усе вирішили й узгодили Антону подзвонили й він сказав що відійде не на довго з другом побачитися. Я не заперечувала. Мені потрібен був відпочинок від усього. Гришко у сусідки та ще годинки півтори там зможе посидіти. 

Ніби якась чорна лінія в житті почалася все йшло напере косяк. Здавалося після всього в нас з Антоном повинна була початися ідилія, а натомість в нас одні розбіжності. Це засмучувало й виснажувало. 

Вже була пізня ніч. Сина я давно забрала, а чоловік так і не прийшов на дзвінки не відповідає. Я почала хвилюватися мало чого могло статися. Аж тут мені на телефон прийшло повідомлення. 

Воно від якоїсь не знайомої мені дівчини. І представляло собою одне відео. 

— Це просто якийсь жах! Роблячи пропозицію я не думав що все буде так жахливо! Всі ці дрібнички в яких ми не можемо дійти згоди вся ця метушня. Так набридли! Скоріше б аже з цим покінчити. 

Говорив на відео п'яний Антон. Біля нього сиділа якась дівчина у вульгарній сукні з яскравим макіяжем. Її  тіло було надто близько до чоловічого. Руки без соромно лапали його. А після вона потягнулася до нього губами й поцілувала. І він її не відштовхнув. 

Не поцілував у відповідь. 

Але й не відштовхнув... 

 

Мені було боляче це побачити й почути ті слова. З очей потекли сльози. 

Саме в цей момент я почула як грюкнули двері. Вийшовши у передпокій я побачила погано стоячого на ногах чоловіка з винуватим виглядом. Від нього несло перегаром та жіночими парфумами. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍