Вікторія Сурен - Прокляття рейлі, Вікторія Сурен

І мені страшно.

— І раз уже так вийшло... — підводжу голову до Люци, але погляд лишається десь знизу, — що в мені так багато магії… через декого… то треба навчитися нею користуватися. А я не вмію. Взагалі. Мені потрібна інформація про сучасний медичний прогрес, трохи про рейлі та щось, щоб заспокоїтися. Коли питаю, як з’явилися рейлі, чую лише «так історично склалося». Якісь помилкові досліди, вилазки на землю та бла-бла-бла.

Розгортаю першу ліпшу сторінку книжки та читаю зміст.

— «Рівновага у стихіях».

— Даремно згаєш час, — пояснює Люци й впирається руками на поверхню столу.

— Гаразд… Як щодо «Сумісність стихій»?

— Це дитяча книжечка. Якщо цікавишся більшими подробицями, то є непоганий двотомник про найдрібніші взаємодії стихій та утворення природних явищ.

— Е-е-е…

Я захлопую книжку та скидаю брови. Відкладу на потім. Беру наступну.

— Тут одна вода, — каже Люци. — У сенсі маячня цілковита.

— Ти й такі вирази знаєш?

Люци вирівнюється та якось нервово оглядається.

— Якщо цікавишся тутешньою медициною, то я можу дати тобі свої конспекти, коли, звичайно, віднайду їх у себе в кімнаті.

Його несподіване сум’яття надає мені впевненості. Вирівнюю спину, схиливши голову на бік:

— Ти вчишся на лікаря?

— Ага.

— Якого?

— Поки що вивчаємо загальні моменти, але надалі я хотів би бути психотерапевтом. Зіллями, на жаль, всіх проблем не вирішиш і медицина тут також прогресує. Однак психологічні проблеми потребують поглибленого вивчення.

Я схиляю голову на бік, перетравлюючи цю інформацію. Суджі хоче на психологію, однак психотерапевт — то геть інше. Втричі важче.

— Це чудово. Думаю, у тебе вийде… Ну а я тоді буду робити домашку.

З вуст хлопця виривається короткий смішок, але коли я зиркаю на нього сердитими очима, Люци враз скидає усмішку, знову зашарівшись. Трясця!

— О, ти серйозно? Допомогти, може?..

Він такий схвильований.

— Чим? — ледь не пищу.

— Люблю програму першого курсу, — Хейг раптово всідається на диван навпроти та спирається на лікті, схопивши мій блокнот. Розгортає його, уважно вивчаючи мій почерк, допоки коліно несподівано торкається мого. Я різко відсмикую ноги, але тепер зачіпляюся іншою, готова вибухнути від сорому.

Диявол. Чому моє обличчя горить!?

Я ковтаю густу слину, вивчаючи спокійні очі Люциліана. Не дихаю. А тоді згадую, що мушу, і дихаю занадто швидко. Вдих, видих, вдих, вдих, видих, стоп. Мати рідна…

— Кхм. Так дивно, — хриплю у звичній манері, повільно спираючись ліктями на поверхню стола. Тут так жарко, ох. — Що людський мозок забуває всі земні мови й натомість засвоює феєріальську. А як щодо інших мов вашого світу? Я їх не знаю.

Люци несподівано підводить голову, і я хутко посуваюся, підібгавши вуста. Трясця. Ганьба. Жарко та соромно!

— Кхм… Кхм. Це особливості магічного світу. Поле, над яким працювали всі континенти століттями задля всесвітньої зручності. І ні, рейлі не засвоюють мови інших націй, бо історично вас забирають із Землі лише маги стихій. Так. Тому довелося шукати спосіб, щоб і маги, і люди сприймали все однією мовою, звідки б рейлі не прийшли. Страшно уявити, як важко було першим рейлі. Але колись були чималі словники з кількох томів, поки не створили. Словники… їх типу відправили на макулатуру. Побічний ефект — це втрата вами всіх знань колишніх мов. І слів, яких ще немає в нашій. На жаль. Так впливає на ваш мозок атмосфера Аріуса. Важке та трохи агресивне закляття.

— А якщо маг потрапить на Землю?

— Це заборонено. — Його нога знову торкається моєї, і на цей раз я не сіпаюся, закам’янівши. От-от загорюся, наче сірник.

— І?

— Ну ми пристосуємося під будь-яку тамтешню мову. Так історично склалося.

— Срака якась.

Люци усміхається, показуючи верхні зуби. Уважно вивчає моє шоковано-щасливе обличчя, а тоді ледь смикає плечем:

— Є таке.

Він соромиться.

Заради всіх святих! Люциліан Хейг соромиться, смикаючи рукава пальта та ховаючись за дитячою усмішкою!