Лілія Стольжицька - Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька

          -Можливо просто нікого немає вдома? Дарма ми сюди їхали. А хто тут хоч живе?

         -Відьма.

        -І ти віриш в цю маячню?

       -Вибору немає. Можливо хоча б тут знайду відповіді. Мені потрібно туди! До  Людомира. Можливо Овкині потрібна моя допомога, а я тут торчу. Сподіваюся, що вона вижила.

         Потім навалилася на двері і зі скреготом та писком вони відчинилися. В будиночку було темно, хоча на дворі пасмурно, але ще видно. Кімнату трохи освітлувало світло, яке йшло з каміну. Нікого видно не було.

        -Я ж казала, що нікого немає. Все, поїхали додому.

         Подруга розвернулася, схватила мене за руку і потушила до виходу. Тут за спиною почувся голос. Низький, трохи неприємний.

        -До мене на екскурсії не приходять.

        Оглянувшись, побачила стару жінку. Сиву. Волосся гладке та довге. Одягнена в яскраво червону сукню в підлогу, з довгими рукавами, які на краях розширені. На обличчі багато зморшок, а очі чомусь закриті.

         -Вибачте, що ми так увірвалися. Мені  потрібно з Вами поговорити. Треба порада.

        -То що вона тут робить? Тим паче ще і атеїстка. Вийди геть! І щоб я тебе більше тут не бачила!

       Коли я оглянулася, дівчини вже не було.

        -А ти сідай, та питай, коли вже прийшла.

       Тільки я хотіла почати говорити, як відьма простягла руки. Вони були дивні, пальці зрощені, ніби в жаби, а нігті довгі та гострі, як у орла. Бабця взяла мою долоню та кігтем продерла по ній. Рука запекла, ніби окріп хтось розлив. Потім, облизавши кіготь, націдила крові в камʼяну посудинку. Та почала шкварчати, як на пательні. 
        -Ага, чиста значить. Так що ти хочеш від мене?

       -Я недавно побувала в одному місці і хотіла б туди повернутися.

       -Ну так що ж заважає? Там твоя доля та розрада, твоє життя там!

       -А як?

      -Тому хто знає відповіді, поради не треба.

      -Так, знаю, що за допомогою кулону. Та як саме його запустити? Ті рази все випадково виходило.

       Жінка подивилася на мене, потім кудись позаду, посміхнулася і промовила:

        -З такими помічниками, як у тебе, слова інших не важливі . Тільки впусти їх, почуй та відчуй. Кровʼяний звʼязок тяжко порушити. -від її загадок, легше не стало.

       -Звісно я нічого не зрозуміла, але дякую, що уділили час.- хотіла вже йти, та тут бабуся окликнула.

       -Машо, відчуй і час прийде! Та будь щаслива, дитино, ти на це заслужила. 

       Вийшла з будинку та сіла в авто. Вже повністю стемніло. Відчуття було не зрозуміле. Відьма відповіла загадками і відгадки крутяться в голові, але не можу їх спіймати. Відчуття безпомічності почало накривати. І так хотілося пожаліти себе. Але точно не тут. 

        -Ти чула, як вона мене? Карга стара.

        -А як на мене, приємна старенька. В кожного свої таракани.

         -Хоч не дарма перлися в цю глушину? - запитав Ден.

         -Не впевнена. Не зрозуміла ще.

        -От кажу ж. Мошенниця вона.

        -Відвезіть мене додому, будь ласка . І вибачте, що відволікла Вас. Мені шкода і соромно. Більше не потривожу. -сльози почали накачуватися на очі.

         -Машо, ти чого? Все добре. Для цього друзі і потрібні. Хочеш, я залишуся з тобою на ніч, випʼємо вина, подумаємо, ну?

         -Ні, Ви їдьте. Хочу побути сама.

         -Щось ти після тієї шкапи взагалі розклеїлася. Повернуся до неї і видеру їй всі патли. Це вона тобі щось наговорила?

        -Ні, навпаки. Вона заспокоїла. Просто навалилося все в останні часи. Занадто  багато всього, в що я не вірила, стало реальністю, яка обрушилася на мене, як сніжний ком. Як тільки приходжу до тями, знову щось трапляється.

          -Ну, подруго, ти щось зовсім розклеїлася. Та ще і закохалася. Сказала б я тобі це пару місяців назад, так ти б послала мене. Все розрулиться і буде добре!  -обійняла мене. -Відпочинь. Але якщо що, то дзвони мені.

         -Дякую, що ти в мене є.

         Розпрощавшись з подругою. Пішла додому. Включила музику. Налила собі вина. Як раз грала пісня Артема Пивоварова  «Відчуй»

        Дай мені відчути все навколо
Дай мені відчути все це на собі
Знаю я, знаю я, знаю я, що свобода
Робить нас щасливими

Ти дай собі побути сам собою
Дай собі можливість бути краще і
Лети щосили вгору, світися в темряві
Відчуй на собі!

Я відчуваю все, я відчуваю
І, неважливо де, я завжди літаю!
І знаю, куди я іду, бо сам того хочу, і
Я відчуваю все, я відчуваю
І, неважливо де, я завжди літаю!
І знаю, куди я іду  

           В голову почали приходити спогади, як ми літали. Яка свобода, яке щастя! Як цілувалися з Людом. Наші обійми. Як мені жити без нього? Я не зможу, просто не хочу. Душа розривається і не хочеться заспокоювати.      
           -Мамо, допоможи, будь ласка . Без нього, я помру! Моє життя, моя любов, моя надія, моє щастя. Тільки поруч з ним, я дихаю. Матусю, врятуй мене.

           Вже почалася істерика. Я лягла на канапу, втикнулася обличчям в подушку і ридала. Плакала так, як ніколи в житті. Раптом відчула як груди обпікає, глянула на кулон. Спалах і знову темрява. Темрява надії. Та сама, бажана темрява. Темрява життя та кохання.