Валерія Дражинська - Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська

33

Чоловік схопив мене за лікоть і впевнено повів на вихід. У відповідь на нерішучий опір, захоплення на руці лише посилилося.

- Йому потрібно в лікарню, - я безпорадно озирнулася на Сантоса.

- Про нього подбають, - недбало кинув чоловік, навіть не сповільнивши крок. 

Він щойно на очах у кількох десятках людей демонстративно зламав людині руки, а нас ніхто не зупинив. Ми спокійно вийшли на вулицю. Мовчки сіли в машину.

В очах стояли сльози. Догралася, ідіотко? Подивилася на реакцію? Переконалася, що небайдужа? Навіть із перебором.

Чоловік вів машину, не звертаючи на мене уваги. А я беззвучно плакала, дико каючись у своєму вчинку. Знала ж, що Батур жорстока людина, але все одно пішла на це. Могла б і передбачити його рішучі дії. Тепер Сантос із моєї вини щонайменше на три місяці випав із нормального життя. Сподіваюся, там хоча б ускладнень не буде.   

Під'їхали ми до мого будинку. Не кажучи ні слова і не подивившись наостанок на чоловіка, я вийшла з машини. Всередині в темряві одразу пройшла в зону кухні й почала жадібно пити воду з крана. 

- Привіт! - з чоловічим голосом, що пролунав, на всьому першому поверсі загорілося світло.

Я підстрибую і різко розвертаюся. Через барну стійку спостерігаю гарненького хлопця, що зручно розташувався на моєму дивані в холі. Приблизно мого віку. Він нахабно мені посміхався. Куди дивиться охорона? Кидаю зацькований погляд у вікно. Машини і слід прохолов. 

- Не парся, зая! Я свій, - заспокоює мене красунчик, помітивши мої метання, - Тебе щойно передали з рук у руки.

Заплющую очі. Роблю вдих видих. Мабуть, хтось вирішив, що на сьогодні мені недостатньо вражень.

- Гаразд! Чому ти в будинку?

- Начудила ти, зая! Віри тобі немає! Тепер я від тебе ні на крок. Буду хвостиком ходити й особисто охороняти.  

- А кулю в лоб не боїшся отримати? - згадую нещодавнє попередження.

- Ні, зая. Не боюся! Для тебе я євнух, - ще більше скалиться хлопець.

- А де решта наложниць? - підігрую йому, встаючи навпроти і схрещуючи руки на грудях.

- Які наложниці? - дивується той.

- Які при гаремах де євнухи служать? Там ще султан головний!

Красунчик починає натурально ржати.

- Так, зая, ти звичайно проблемна, але зате не нудна. А султан у нас я так розумію Батур. От умора!

- Я тобі не зая! - розлютилася я, - І чому проблемна?

- Ну чому не зая? Така ж біла, пухнаста, лісом стрибаєш, нічого навколо не помічаєш.

- А проблемна чому? - скрипнула зубами.

- Я ж кажу, нічого навколо не помічаєш! Стільки невдалих залицяльників довелося від тебе відганяти. Прям замаялися мої пацани.

Гаразд, подумаю про це пізніше.

- Євнух кажеш? - підстьобую його.

Настрій злегка піднімається. А веселий хлопець ледь помітно кривиться:

- Стану ним у разі чого.

- Що? Погрожував? - прийшла моя черга посміхатися.

- Попереджав! - красунчику не подобається зміна теми.

- Важко на нього працювати?

- Я на Батура не працюю, зая. Він попросив..., - хлопець зам'явся, але одразу виправився, - сказав доглянути за тобою.

Ну, звісно! Попросив це точно не про Батура. 

- То ви друзі?

- Друзі?! - сумно усміхається, - Підозрюю, що таке поняття йому незнайоме. Можна сказати, що він мій наставник. Допоміг мені відкрити своє охоронне агентство. Це вперше звернувся по..., назвемо це, послугу. Тебе охороняти. Цілодобово. Сказав головою відповідаю, у прямому сенсі цього слова. Я про нього мало що знаю, а точніше, майже нічого, але впевнений, що він не жартує.

- Так ти виходить начальник тих, хто мене охороняє?

- Так, зая. Прикинь, яка тобі надана честь, - знову починає либиться, - І ще без удаваної скромності скажу, що я найкращий зі своїх людей.

- Я не зая, не котя, не лапа. Запам'ятай! Мене звуть..., - обурено обриваю його, а він мене:

- Кароліна. Знаю! Без проблем, заааая! - непробивний тип, - Погодуєш мене? А то мене від вечері з прекрасною дівчиною відірвали. У нас із нею все серйозно. Уже як тиждень зустрічаємося.

Я закочую очі та йду нагору. Подумки відмахуюся від ситуації загалом. Все одно не зможу нічого змінити. Батур завжди робить усе по-своєму. Мені ще належить вигребти від нього за ідіотську імпровізацію.

- Холодильник у твоєму розпорядженні, - кидаю красеню наостанок.

- Мене Озан звуть!

Озан переїхав жити до мене. Спав у холі на дивані. Усі виходи з дому відбувалися тільки в його супроводі. Рот у нього закривався рідко. Такого балабола я ще не зустрічала. Здебільшого ніс усяку маячню. Зате нудно з ним не було. Але за всією цією зовнішньою мішурою, якщо уважно придивитися, ховалася неабияка сила. Внутрішня та фізична. Людиною він був не простою. Такий собі варіант Брюса Лі в масці чарівного капітана Джека Горобця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍