Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп

Глава 59

Якщо це станеться, що він мені може пред'явити в цьому випадку? Імовірність самогубства? Маячня! Знаючи мене, в таку дурість ніхто не повірить. Тільки в цьому світі мене ніхто, крім братика, не знає.

Тоді принц може вирішити, що корсет призначався комусь іншому, але незбагненним чином почав діяти раніше, ніж потрібно і мені довелося інсценувати спробу вбивства.

У будь-якому разі підозри у нього виникнуть, тут уже нікуди не подітися. Такий Дракон людина, доки сам не переконається, нічого на віру не прийме.

Може краще позбавиться отрути? Викинути у сад? А якщо хтось знайде? Та й не знаю я, як позбавлятися цієї отрути. Що, якщо виллю на траву, а завтра на тому місці утворюється дірка розміром із імператорський палац? Покрутила в руках склянку, походила туди-сюди по кімнаті, та й поставила на підвіконня. Якщо спробувати сховати цю гидоту, автоматично заявлю, що винна. Отже, найкращим буде її показати головному детективу. Нехай він голову морочить, а в мене і без цього проблем вистачає.

Склала в шафу вийняті коробки, і тільки потім згадала, що шукала олівець. Ще раз переривати вміст скриньок не було жодного бажання. Закрила стулки шафи і присіла на ліжко, чекаючи на Мірану.

Хто ж мені міг підкинути посудину? Найпростіше - це моя служниця. Тільки навіщо їй це робити? Хіба що дівчину хтось підкупив? Ні! Занадто просто.

Не вірю я, щоб це дівчисько було замішане в чомусь брудному. Та й той, хто полює на мене, не діє так прямолінійно.

Хоча, якщо згадати, саме вона наполягала на тому, щоби я одягнула корсет.Якби на моєму місці була справжня Алана, на неї чекала б смерть гірша за ту, що бідолашній дісталася.

Не вкладається все це у моїх мізках. Змови, інтриги, вбивства. Дикі звичаї. Людям нема чим займатися в цьому забутому всіма світі?

Поки я міркувала, прийшла служниця з їжею і почала сервірувати столик. Мимоволі спостерігала за нею. Рухи рівні, вільні, людина просто робить свою роботу. Цілком спокійна і весела. Чи може така дівчина бути такою розслабленою, знаючи про отруту в шафі, і будучи причетною до всіх цих злочинів?

Я не психолог, але малоймовірно. Або я нічого не тямлю в людській натурі або чогось не знаю.

Повечеряли ми з Міраною практично в тиші. Вірніше, вона робила спроби зі мною заговорити, але я відповідала однозначно, без жодного бажання продовжувати балаканину.

Після вечері вона вирушила відносити посуд, а я завалилася на ліжко. Прогулянка на свіжому повітрі пішла на користь, але випила з мене всі сили.

Очі самі почали злипатися. Якщо зараз засну, не треба буде спілкуватись сьогодні з принцом. Остання думка викликала посмішку, і я поринула в приємну дрімоту.

Лише поспати не вдалося. Несподівано розбудив тихий стукіт у вікно, трохи налякавши мене. У кімнаті вже було темно, свічки я не встигла запалити, а Мірана, мабуть, ще не поверталася. Тому було добре видно того, хто зовні. В одному з вікон маячила задоволена пика мого братика.

«Як він сюди забрався? - злякалася за шалопая. - Адже другий поверх, і я не бачила жодних сходів».

Відчинила вікно та ахнула. Братник ширяв над землею, немов янголятко, тільки без крилець. І весь вигляд у нього був такий самий загадково-сяючий.

Яка в нього чудова магія, завидно.

- Лялька! - ввалився він у кімнату, і обійняв мене з усім запалом, так що аж ребра затріщали.

- Відпусти! - прохрипіла я, намагаючись вирватися з братніх надто міцних обіймів.

- Де тебе носить? - спитав той, нарешті давши мені свободу. - Котрий день приходжу і не можу застати.

- Аааа, - почала я, намагаючись збагнути, що йому відповісти і як пояснити, де пропадала.

Але молодшому відповідь була і не потрібна.

- У мене до тебе дві новини! - заявив він, проходжуючись по моїх хоромах. – Одна гарна, одна погана. З якої починати?

- Давай з поганої, - зітхнула я тяжко.

Останнім часом на мене так і сиплються погані новини. Однією менше – однією більше, нічого не зміниться.

- Так ось, - промовив він бадьоренько. – Портали можуть відкривати Видячі, але лише раз на сто років.

Якби я вже не сиділа на ліжку, впала б від такої перспективи. Все тіло стало слабким, страшно стало настільки, що грудка у горлі утворилася.

- А тепер гарна, - як ні в чому не бувало віщав братик. – Бувають стихійні портали. Тільки коли вони з'являються і де, поки не знаю.

– І це хороша новина? - запитала його, намагаючись утихомирити відчай, що закрався в душу.

- Та гаразд тобі, Лялько, звідки стільки песимізму? На тебе це не схоже.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно