Меланія Арт - Незамінна для нього, Меланія Арт

Глава 23

Еллі

Я це зробила. Заспівала... Але кожна нота давалася мені дуже важко. Вмить заполонили спогади про те, як спів був для мене вагомою частиною життя, як я віддавала себе йому, сподіваючись на краще майбутнє. Але все пішло не по плану. Моє життя було зруйноване. Життя моїх близьких було зруйноване. Зруйноване тими, кого я вважала своїми друзями, чоловіком, якого я кохана. З того часу моя віра у людей дуже похитнулася. 

Не пам’ятаю, як доспівала. Отямилася тільки тоді, коли відчула свіже повітря. Не могла зупинити сльози і відчувала, що от-от розпочнеться панічна атака. Це ж треба, а я думала, що подолала їх. 

Я намагалася взяти себе в руки, але виходило кепськи. Відпустило, коли за спиною почула голос Марка. Він щось почав говорити про шикарні можливості для мене, щоб я погоджувалася стати “Еллою” офіційно, але я не могла. І не знала, як йому це пояснити. Він мене не розумів, а я не могла нічого з цим зробити. Потрібно було розповісти йому все, але не знаю, як себе змусити. Попросила відвезти в спокійніше місце, щоб мати змогу зібратися з силами. Але навіть дорога додому не допомогла мені з цим. 

На терасі я досі не могла видавити з себе ні слова. Марк теж мовчав, розумів, що мені потрібно ще трішки часу. Завжди відчуває мій стан. Потрібно бути з ним чесною, навіть якщо це відштовхне його від мене. А це могло відштовхнути, адже зараз він переконається, що я лише приношу нещастя близьким людям. Останнім часом почала про це забувати, але сьогодні згадала повною мірою. 

– Це сталося два з половиною роки тому… – все, дороги назад немає. – Два з половиною роки тому, через своє бажання стати відомою, я повністю зруйнувала життя свого брата, Марку.

Я бачила, що мої слова збентежили чоловіка навпроти, але він не промовив ні слова, тож я продовжила.

– Я вже тобі розповідала, що в студентські роки брала участь у всьому чому тільки можна, не відмовлялася від виступів і різної організаційної роботи, адже мені було це цікаво. Одного разу, я була саме на четвертому курсі, ми займалися підготовкою посвяти першокурсників. Там я познайомилася з дівчатами з факультету естрадного співу. Танці завжди були для мене пріоритетними, але спів – був ще однією важливою частиною мого життя. І ні, я ніколи професійно не займалася з викладачами і не мріяла досягти чогось більшого у цій сфері, просто співала для задоволення. Ми з дівчатами швидко досить гарно подружилися.
    В одній розмові вони обмовилися, що хочуть спробувати створити невеликий дівочий гурт, який буде виконувати різні кавери акапельно. Тоді це було дуже популярно, на фоні успіху фільму про Бардонських Белл та гурту "Pentatonix". Їм не вистачало ще однієї людини, тому я, сильно на задумуючись, запропонувала свою кандидатуру. Дівчата запросили мене на репетицію, а там вже затвердили. Так утворився гурт “Unison”, чув про такий?

– Звісно, хто про нього не чув? Вони стали феноменом у нашій індустрії, їх хотіли собі всі продюсерські центри, але Вдовенко міцно тримає їх у свої руках. Ти була з ними? Як я міг тебе не запам’ятати…

Марк тільки промовив ненависне прізвище, а я аж вся затремтіла від огиди.

– Була, в самому початку. Ми знімали ролики на YouTube і швидко стали популярними. Пощастило, очевидно. Спочатку у нас були виступи тільки в університетських стінах, але з часом “Unison” почали запрошувати на різні клубні вечірки. Ми купалися у цій невеликій, але все ж славі. В мене навіть на деякий час танці відійшли на другий план, а всю себе я віддавала нашому гурту. Так от, після однієї такої вечірки до нас підійшов зрілий чоловік в модному костюмі, який представився продюсером Олексієм Вдовенко і запропонував нам з’явитися в його офісі, адже в нього є гарна пропозиція.
    Ми з дівчатами були неймовірно раді цьому. Навіть не розраховували, що нас так швидко можуть помітити. На зустріч мало не бігли, щоб скоріше вже дізнатися всі умови. І недарма. Вдовенко запропонував нам контракт на три роки. Пісні, кліпи, концерти, гастрольні тури – все було обумовлено. Звісно, ми погодилися. Але Олексій не сам нами займався, а доручив це своєму синові Тимуру, що саме почав заглиблюватися у справу батька. Він був не набагато старший за нас, тому ми швидко знайшли спільну мову. А я – закохалася вперше в житті. Неочікувано Тимур теж почав проявляти до мене увагу, а вже через два місяці ми почали зустрічатися, – Марк скривився після цієї частини історії. Розумію, що йому не приємно, але якщо розповідати, то все.

– Далі все було по стандарту. Записи, виступи і приватні “тусовки”, в які нам відкрили двері, завдяки Тимуру. Це була ейфорія. Ми жили, мов у сні, точніше саме так і думали. І все було добре, до однієї ночі.
   Назар, мій брат, менший за мене на три роки. Якщо я була скалкою у дупі для батьків, то Назар – ідеальним сином. Активіст, спортсмен, відмінник, душа компанії… Все це було про нього. Його обожнювали всі, і я також. Ми завжди були близькими, він підтримував мене у всіх починаннях, навіть допоміг таємно підготувати номер для творчого конкурсу в університеті. Він завжди мріяв стати юристом, і в той рік його мрія здійснилася – він вступив на факультет права в Шевченка. Ми дуже пишалися ним. Батькам було сумно відпускати його в столицю, але тут була я, тому вони наказали мені доглядати за ним.
   Коли Назар переїхав, ми почали ще більш тісно спілкуватися, однак бачитися часто не виходило, адже гурт забирав майже весь мій час. Одного разу Назар попросився зі мною на вечірку, мовляв, йому нудно з однолітками. Я погодилася. І спочатку все було добре, але потім я відволіклася на Тимура і забула про все на світі. Саме за цей час Назар встиг гарно накидатися, хоча я теж була не святою і тверезою себе назвати не могла. Посеред ночі Тимуру в голову прийшла шалена думка поїхати кататися по місту. Наші п’яні голови сприйняли цю ідею на “ура”.
   Звісно ж, я не могла залишити Назара в клубі одного. Він був в захваті від червоної BMW Тимура, коли ми прийшли на парковку. Я, сміючись, вмовила його хоча б посидіти за кермом, так завжди краще відчувається авто. Він хотів цього, але соромився сам попросити. Потім Тимур навіть запропонував Назару і далі залишитися за кермом, але брат відмовився, боячись якимось чином пошкодити дороге авто. Тимур не став наполягати, тому вони з Назаром швидко помінялися місцями, і ми поїхали кататися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍