Луїза Мей Олкотт - Маленькі чоловіки

що є в тобі, – твердість і мужність. Він вважає тебе найсміливішим хлопчиком з усіх, яких коли-небудь знав, і захоплюється енергією, з якою ти берешся за будь-яку справу. Крім того, ти багато знаєш, і твої розповіді про птахів, тварин, бджіл і рослин для нього цікавіше за чарівні казки. А оскільки це будуть правдиві розповіді про те, що відбувається насправді, а не в його фантазіях, то вони принесуть йому безсумнівну користь. Тепер розумієш, як багато ти можеш для нього зробити й чому я хочу, щоб він частіше бував із тобою?

– Але я іноді ще грубо висловлююсь і можу навчити його чогось поганого. Це, звичайно, ненавмисно, але в мене може несвідомо вирватися яке-небудь слівце, як, наприклад, кілька хвилин тому, – чесно зізнався Ден.

– Я знаю, що ти спробуєш не робити й не казати нічого, що могло б зашкодити хлопчикові. А Демі, зі свого боку, допоможе тобі. Він по-своєму має великий досвід, у нього незвичайно чиста душа і є те, що я дуже хотіла б прищепити тобі, мій милий, – хорошу поведінку.

Ден був дуже зворушений похвалою й довірою пані Джо. Ніщо не могло б принести йому стільки щастя, як право передавати свої скромні пізнання дитині, яку він дуже цінував, і ніщо не могло б так утримати його від усього лихого, як компанія милого, чистого хлопчика, дорученого його піклуванню.

Пані Джо і Ден мирно розмовляти, аж раптом Тедді захоплено скрикнув. Він, на їх превеликий подив, зловив форель, та ще в такому місці, де вона не ловилася вже кілька років. Тедді був у такому захваті від своєї незвичайної удачі, що хотів негайно показати свою здобич всім, перш ніж Ейзі посмажить її до вечері. Всі спустилися з дерева й пішли до будинку.

Через деякий час на вербу виліз Нед, але просидів там недовго, поки Дік і Доллі ловили для нього жуків і коників. Нед задумав пожартувати з Томмі: підкласти йому в ліжко з дюжину цих комах, щоб той провів пів ночі, ганяючись за ними по всій кімнаті. Після закінчення лову Нед нагородив мисливців кількома м’ятними коржиками й відправився готувати до ночі ліжко Томмі.

Впродовж години верба щось наспівувала сама собі, розмовляла зі струмком і дивилася на тіні, які дедалі подовжувалися, бо сонце опускалося нижче. Коли багряні промені заходу висвітлили її гілки, на алеї показався хлопчик. Він рухався крадькома, обережно озираючись. Перейшовши луг і побачивши біля струмка Біллі, хлопчик підійшов до нього.

– Піди до пана Баера, – таємниче прошепотів він, – і попроси його потихеньку, так, щоб ніхто не чув, прийти сюди.

Біллі кивнув і побіг, а хлопчик видерся на вербу й тривожно роззирнувся навсібіч.

Через п’ять хвилин з’явився пан Баер. Він підійшов до паркану, встав на нього і, спершись на край гніздечка, добродушно сказав:

– Дуже радий бачити тебе, Джеку. Але чому ж ти не прийшов прямо в будинок?

– Мені хотілося спочатку побачитися з вами, сер. Дядько велів мені повернутися сюди. Я знаю, що винен, але, сподіваюся, хлопці не будуть надто жорстокі до мене?

Бідному Джеку було вкрай незручно. Він явно шкодував про свою провину й соромився свого вчинку. Але сподівався, що його приймуть не надто суворо. Дядько вилаяв і жорстоко висік Джека за те, що той, по суті, вчинив так само, які він – старший чоловік.

Хлопчик просив, щоб його не відсилали назад, але оскільки школа була дешева, то пан Форд наполіг на своєму. Джек повернувся, але вирішив спочатку побачитися з паном Баером, щоб заручитися його заступництвом.

– Я не можу відповідати за них, хоч постараюся, щоб хлопчики не були несправедливі до тебе. Якщо Дену й Нету, без будь-якої провини з їхнього боку, довелося стільки винести, то, гадаю, що ти, справді винуватий та маєш бути покараний, чи не так? – запитав пан Баер.

Він не сердився на Джека, але не хотів залишити безкарним вчинок, якому важко було знайти виправдання.

– Так, це справедливо. Але ж я повернув гроші Томмі й сказав, що каюся. Хіба цього мало? – невдоволено запитав Джек. Він міг зробити низький вчинок, але був недостатньо сміливий, щоб відповідати за його наслідки.

– Звичайно, мало. Гадаю, тобі слід публічно попросити вибачення в усіх трьох хлопчиків. Ти повинен розуміти, що протягом деякого часу твої товариші не зможуть ставитися до тебе з такою ж довірою й так само по-дружньому, як раніше. Але ти зможеш перенести це випробування, а я допоможу тобі. Брехня й злодійство – огидні недоліки, тож сподіваюся, що цей випадок послужить тобі корисним уроком. Я бачу, що ти соромишся, – це добрий знак. Постарайся терпляче перенести все, що на тебе чекає, й знову заслужити довіру хлопців.

– Я влаштую аукціон і продам задешево всі мої речі, – сказав Джек, думаючи, що тим самим він покаже своє каяття.

– А краще б просто роздати їх і почав жити по-новому. Будь чесний у думках, на словах і на ділі, та якщо навіть ти не заробиш і цента цього літа, то все одно будеш багатий восени, – гаряче сказав пан Баер.

Виконати його пропозицію було дуже важко, але Джек погодився: він зрозумів, що обманом нічого не виграєш, і дуже хотів повернути прихильність товаришів.

– Добре, я так і зроблю, – сказав він із раптовою рішучістю, яка сподобалася пану Баеру.

– Дуже добре! А я допоможу тобі. Ходімо й почнемо зараз же.

І тато Баер ввів хлопчика, що завинив, у колишній маленький світ, де його спочатку прийняли дуже холодно. Але ставлення до Джека стало потроху змінюватися, коли він довів, що отриманий урок приніс йому користь і що він щиро бажає виправитися.

XVI. Приручити лоша

«Що там робить цей хлопчик?» – подумала пані Джо, дивлячись з вікна на Дена, який бігав, описуючи кола, наче побився з кимось об заклад. Він був сам один і ним, здавалося, володіло дивне бажання бігати до знемоги або скрутити собі шию, бо згодом він ще став перестрибувати через паркани, перекидатися й, нарешті, зовсім знесилений, впав на траву біля будинку.

– Що це ти робиш, Дене? – запитала пані Джо, вийшовши на ґанок. – Готуєшся до змагань?

Ден швидко глянув на неї й, розсміявшись, сказав:

– Ні, я тільки хочу добряче втомитися.

– А чи не можеш ти робити це якимось іншим, більш спокійним способом? – запитала пані Джо, теж засміявшись і кинувши йому віяло з великого пальмового листа. – Можеш захворіти, якщо бігатимеш, як божевільний, у таку спеку.

– Я нічого не можу вдіяти. Мені потрібно кудись