Ілларіон Павлюк - Я бачу, вас цікавить пітьма

накоїв… Щось таке, що йому довелося через це працювати на Тупогуба. Щось, що дало мерові владу над ним…

Арсен так хотів пригадати, аж у нього розболілися скроні, — сильно, наче хтось устромив йому в голову цвяхи. Він навіть застогнав і зігнувся, ніби його вдарили в живіт. Байдуже… Байдуже, що там було, — він допомагає Павлу Борисовичу, і нічого страшного в цій допомозі немає. І щойно Арсен облишив болісні спроби вхопити невловний спогад, біль відпустив.

Ніколи досі такого не було… Він розгублено тер голову. Від болю не лишилося й сліду. З чого він узагалі взяв, наче щось забув… Просто йому не подобається його робота, ото й усе. «Борисович правду каже, — підбадьорив сам себе Арсен, — паніка в селищі нікому не потрібна! А цукровий завод — потрібний. І нам з Оксі теж». І все-таки йому шкода було мужика, якого довелося обробити сьогодні. От чому ніхто не слухається відразу… Чому, якщо тобі кажуть шановані люди: «Ти нічого не бачив», — не можна просто взяти й кивнути у відповідь! Якого хріна дзвонити журналістам… А найтупіше — це погрожувати подзвонити журналістам… І ще й кому погрожувати! Меру!

Обгорнувшись рушником, виліз із душу і протер ліктем дзеркало. Прискіпливо оглянув м’язистий торс. Пригадав слова свого тренера про те, що більше тренувань — більше контролю, й суворо побажав своєму відображенню менше скімлити. Потім згріб одяг, що валявся на підлозі. Одне коліно в джинсах і манжета худі були в кривавих плямах. Запхав усе це у пральку і заходився зосереджено насипати порошок.

Арсену завжди перепадала брудна робота, а Суботі — прибирання. Зате Арсен уже вдома, а Субота розпилює трупак на кавалки, чи що там він із ним робить… Може, свиням згодовує… Вони не ставили один одному запитань. А мер — не ставив їм. Павла Борисовича цікавив результат. А результат вони давали завжди.

Мабуть, він досі подумки говорив сам із собою, коли за спиною пролунав тихий Ксенин голос.

— Нічне прання?

Він здригнувся й негайно натиснув кнопку «пуск». Занадто квапливо, щоб цей рух видався природним. Пралька клацнула, заблокувавши дверцята, й утробно завуркотіла барабаном, узявшись перетравлювати його брудні джинси і худі. Арсен обернувся до Ксені, але її цікавила тільки пралька.

— Арсен… Що за чистий четвер посеред ночі? Чи вже ранок…

Вона вперлась рукою в шовковий бік халату, показуючи, що запитання не було риторичним. Арсен аж розгубився під її вимогливим поглядом. Та вже за секунду відчув, як у грудях збирається куля, і на нього навалюється оте знайоме відчуття, що позбавляє здатності говорити. У голові вже надокучливо вертілася думка про те, що Ксеня не може отак ось лізти в його життя. Це не її діло! Та чи не пішла б вона до собачої матері! Нехай би за собою стежила, бо он уже й Субота так на неї дивиться, що коли-небудь Арсен йому кадик видавить…

Він просто вийшов, щоб не вдарити її знову — так не мовивши й слова.

…Оту течку він знайшов випадково — в шафі, за схованими до зими пальтами й куртками. Звичайну, картонну теку, зав’язану на хитромудрий вузол. От лише пахла дивно. Землею. Чи вологою. Тонка, майже порожня. Майже. Він узяв її й одразу ж відчув непереборне бажання подивитися, що в ній. Він ні на мить не сумнівався, що там щось важливе. Щось, сховане від його очей.

Тека стара, а коричневі розводи на ній — судячи з усього — були плямами від кави. Він підніс її до носа і відчув — чи переконав себе, що відчув, — тонкий запах кардамону. Каву з кардамоном пила його Оксі.

Він довго вивчав вузол, щоб потім зав’язати, як було. Тоді потягнув шворочки, і тека безсоромно розчахнулася, немов розчепірила перед ним ноги.

Там були світлини. Багато її фотографій. Гарні. Вона була гола на них. Зовсім гола. Усе красиво прикрите і має цілком пристойний вигляд, але не має значення. Значення має те, що вона позувала в якійсь чужій квартирі. Хтось у себе вдома фотографував його дружину голою.

Того вечора вона була на зміні. Потім Арсен часто повертався думками до моменту, коли знайшов теку, і думав, що вбив би її. Саме так, не менше: якби вона була вдома, він би її убив, і навіть не зміг би сказати, за що.

Вранці він пішов раніше, ніж вона повернулася, і вони побачилися вже аж за вечерею. Він зумисне не показував виду. І старався навіть не думати про ті фото, щоб завчасно не будити в собі люті. Слід усе зробити правильно і своєчасно. Вони поїли, Ксеня прибрала зі столу, і він навіть допоміг їй, хоч робив це далеко не завжди.

«А тепер уже пора, — сказав він собі. — Пора вже тобі, Оксі, відповісти на пару неприємних запитань».

Та коли він знову вийняв із картонної течки світлини своєї оголеної дружини, у грудях потужно завібрувала злість. Наче завівся невидимий двигун. Він зав’язав і поклав на місце порожню теку. Кожен його рух був розмірений і навіть наче неквапний. Здавалося, він відчуває засмак. Та насправді, це було не так: у ті секунди Арсен докладав несамовитих зусиль, щоб утримати гнів, який рвався назовні.

Він завжди думав про свої зриви як про такий собі зовнішній чинник. Як про рідину, що сама собою скупчується в легенях і в певний момент закипає. Як про щось, на що він має дуже обмежений вплив. Здатен передбачити і, щонайбільше, трохи відтягнути, але коли лють у ньому все-таки скипала, Арсен уже не відповідав за наслідки. Не бажав відповідати.

Зараз він щосили не давав своїй люті скипіти. Йому здавалося, він навіть дихає, усвідомлено вчиняючи рухи легенями, бо варто йому розслабитися й дозволити своєму тілові зробити щось автоматично, — він зірветься. І наступної секунди, як тоді, біля «Мінотавра», здивовано дивитиметься на замарані кров’ю кулаки. І навіть не почує її пояснення.

«А що як це фотосесія, — нагадав він собі. — Знімки дуже красиві, тому можуть бути і професійними». Оголену фотосесію він їй теж не подарує, але за таке точно не стане забивати на смерть. Чорт, та навіть якби вона його зрадила… Хоч таке й неможливо собі уявити… Але навіть якщо й так… Якби на мить припустити, що так і є, — він не хоче її вбивати! Не її — це точно. Не Оксі, від якої він і досі шаленіє, мов хлопчисько. Просто, коли він бачить її в білизні… Просто, коли вона розпускає волосся…

Ці думки ніби трохи заспокоювали. Принаймні мотор його гніву запрацював рівніше й тихше. Він дасть їй урок, але не вчинить нічого непоправного — так він вирішив, входячи в кухню зі стосиком світлин за спиною. Та заледве її побачив, таку сексуальну в цьому своєму шовковому халатику, то мимоволі уявив, як вона знімає його перед кимсь іншим. Десь там, у чужій квартирі хтось інший, нехай хоч сто разів фотограф, так само дивився на неї, нетерпляче очікуючи, коли ж тонка тканина зіслизне з грудей, щоб вбирати їх жадібним, хтивим поглядом.

— Що? — запитала Ксеня, помітивши, що він дивиться.

Вона щойно домила посуд і тепер чіпляла ножі до магнітного тримача. «Клац!» — сказав великий ніж