Джулія Квін - Герцог і я, Джулія Квін

— Ти бачила? — суворо запитала мати. — Хто саме? Я не дозволю, в моєму домі.

— Будь ласка, не відволікайся від того, про що почала говорити, мамо. Я чекала цієї розмови протягом останнього тижня.

Леді Бріджертон легко змінила роль розгніваної господині на роль дбайливої матері. Тим більше, що остання більше відповідала її натурі.

— Ти справді чекала, Дафно?

— Звичайно, мамо.

— Як я рада це чути. Тож про що ми говорили?

— Ти сказала, що деяким жінкам не подобаються… їхні подружні обов'язки неприємні.

— Я саме так стверджувала? Хм-м… Що ж… Знаєш…

Дафна помітила, що носовій хустці в руках матері загрожує бути розірваним на шматки. Коли руки трохи заспокоїлися, вона продовжувала:

— Власне, все, що я збиралася тобі сказати… Загалом, я хочу, щоб ти знала: ці обов'язки зовсім не неприємні, навіть навпаки… І якщо двоє по-справжньому люблять одне одного… а я впевнена, що герцог…

— Я його теж люблю, мамо, — допомогла їй Дафна.

— Звичайно, звісно, дорога. — Дочці здалося, що мати з більшою легкістю заговорила. — Якщо це так, тоді те, про що ми говоримо, не може бути неприємним, повір мені. Отже, немає причин хвилюватися і нервувати. Крім того, упевнена, герцог буде обережним.

— Обережний? Але хіба…

Дафна згадала його бурхливі обійми в саду у леді Троубрідж і не менш шалені поцілунки. Хіба при цьому потрібна обережність? Навіщо?

Леді Бріджертон піднялася з ліжка Дафни, даючи зрозуміти, що її місія закінчена: вона сказала про найголовніше.

— Спи спокійно, дочко моя.

— Але, мамо… Тобі більше нема чого сказати?

— Ти хочеш дізнатися… почути ще щось? — схвально запитала мати, прямуючи до дверей.

— Так, — рішуче відповіла Дафна. І стрімко кинулася до виходу, перегородивши дорогу матері. — Ти не можеш на цьому закінчити розмову, мамо!

Леді Бріджертон кинула безпорадний погляд у бік темного вікна, і Дафна подумала, що якби кімната була на першому поверсі, мати врятувалася б зараз через нього втечею. Але порятунку не було.

— Дафно, — вимовила леді Бріджертон через силу. — Пропусти мене.

Та не рушила з місця.

— Мамо, — сказала вона, — я не почула від тебе, що маю робити я?

— Твій чоловік знає.

— Але я не хочу виглядати дурною, мамо!

Леді Бріджертон застогнала ще голосніше, ніж раніше.

— Ти не виглядатимеш дурницею! Повір мені… Чоловіки самі…

Вона замовкла, проте Дафна залишилася незадоволена відповіддю.

— Що самі, мамо? Що? — допитувалась вона. — Дай відповідь, будь ласка!

Не тільки обличчя, але шия та вуха леді Бріджертон стали червоними.

— Вони самі… — промимрила вона, — вміють отримувати задоволення. Упевнена, — у її голосі зазвучала гордість, — він не буде розчарований… Не посміє…

— Але…

— Годі з мене твоїх «але», Дафно Бріджертоне! — твердо промовила мати. — Я сказала набагато більше того, що розказувала мені власна матінка. Не хвилюйся і роби все для того, щоби зачати дитину. Дафна сплеснула руками і скрикнула:

— Що?

Леді Бріджертон видала нервовий смішок.

— Хіба я тобі забула сказати, що від цього бувають діти?

— Мама! Що за жарти!

Вона відійшла від дверей, але Вайолет не прагнула вирватися з кімнати. Дивлячись на обличчя дочки, вона твердо сказала:

— Це твій святий обов'язок… Інакше кажучи, внаслідок цих стосунків у ліжку в тебе з'явиться дитина. Дещо пізніше.

Дафна задумливо глянула на матір.

— Значить… Виходить, вони були в тебе цілих вісім разів, мамо? Ці стосунки?

Леді Бріджертон моргнула. В її обличчі щось сталося: схоже, вона не могла вирішити, плакати їй або сміятися.

— Ні, дочко моя, — відповіла вона, нарешті впоравшись із собою.

Дафна замислилась. Якщо ці подружні обов'язки закінчуються появою дитини, то їй доведеться обходитися без них… Але якщо так, вона не зможе виконати свого обов'язку перед чоловіком. Де тут вихід? Запитати б у матері, але вона видасть таємницю Саймона, довірену тільки їй… Як бути?

— Не вісім разів, мамо? — спробувала вона з'ясувати бодай це. — А скільки ж? Більше? Чи менше?

Леді Бріджертон відчула, що починає сердитися на свою допитливу дочку.

— Я сказала «ні», — крижаним тоном промовила вона. — І взагалі, Дафно, всі ці речі дуже індивідуальні, якщо можна так сказати. І не обов'язково щоразу з'являються діти… Багато чоловіків та жінок роблять це просто тому, що їм подобається.

Дафна широко розплющила очі.

— Просто подобається?

— Ну так. Я, здається, ясно сказала.

— Значить, це схоже на… як чоловік і жінка цілуються?

— Цілком вірно, — з полегкістю підтвердила Вайолет. — Дуже схоже. — Вона з підозрою вдивилась у дочку. — Дафно, ти цілувалася з герцогом?

Дафні здалося, що її тіло стало таким самим кольором, як щоки матері.

— Можливо, це було, — відповіла вона. Леді Вайолет зробила кілька кроків тому, застережливо помахала пальцем.

— Дафна Бріджертон, — сказала вона тоном прокурора, — у мене не вкладається в голові, що ти могла зробити таке! Невже ти забула всі мої попередження, що чоловікам не можна дозволяти жодних вольностей?

— Яке це має значення, мамо, якщо ми ось-ось одружимося?

Леді Бріджертон зітхнула:

— Це так, але все ж таки… Втім, ти маєш рацію, дочко моя. Ти виходиш заміж за герцога, і якщо він наважився поцілувати тебе, то, мабуть, уже тоді знав, що зробить тобі пропозицію.

Дафна із захопленням дивилася на матір. Її логіка, моментальна зміна настроїв були чудові. Театр вдома.

— Спи спокійно, — уклала леді Бріджертон, показуючи, що з честю виконала взяту на себе місію і може тепер почити на лаврах, — я покидаю тебе, дочко моя.

— Але я ще маю питання, мамо! І не одне…

Однак леді Бріджертон велично змахнула рукою і поспішно ретирувалася, і Дафна не стала переслідувати її коридорами і сходами на очах у всієї родини та у слуг, вимагаючи, щоб мати до кінця роз'яснила їй всі світлі та темні сторони сімейного життя.

Вона знову сів на ліжку і задумалася. Думки її були ось