Роза Фаєр - Няня для олігарха, Роза Фаєр

Якщо він не зможе мені її дати,то..не буду брехати,я не зможу все забути і далі продовжувати жити з ним під одним дахом. Але Софія...моя маленька дівчинка,на жаль не моя..

Сподіваюся, що мені не потрібно буде робити, між ними вибору. Дорога, здається цілою вічністю. В мене постійно пітніють долоні і шалено калатає серце від хвилювання. Я просто хочу його запитати,що буде далі і,як це все має виглядати.

А що...це нормально,бо наші, якщо так можна сказати, відносини, трохи заплутані. І нічого не має поганого в тому, що я хочу конкретики. Сподіваюся, що він зрозуміє мене правильно. Нарешті,я бачу знайомі ворота і будинок.

-Це кінцева зупинка,-здавалося,що нормальне і стандартне запитання водія таксі,але якби ж то я знала на нього відповідь.

-Так,-включаю весь свій оптимізм і простягаю декілька купюр.

Проте, далі все вже не так впевнено,бо я так сюди поспішала,а зараз йду настільки повільно,наче на страту. Тому що,відтягую кожен свій крок.

Останні сходинки на другий поверх були ще важчими,а перед дверима Сергієної спальні,я і взагалі застигла. Потім, пішла до спальні Софії і трохи помилувалася тим,як та спить. Я хотіла б мати її за доньку,але якщо все так і залишиться то,я втрачу не тільки цю,а можливо й ту,яка може в мене бути. Якщо я продовжу залишатися тут з ти чоловіком, який вважає мене за щось тимчасове в його житті. Тому, підійшовши знову до дверей Сергія,я більше не відтягувала,а впевнено зайшла у середину.

Він ще не спав,а,як завжди, щось друкував у телефоні,а потім повернувся на звук дверей. На його обличчі засяяла усмішка і на мить,я загубилася в ній.

-Ти, все-таки приїхала, не стій там,-постукав він на місце біля своєї подушки. В голову одразу прийшла думка, що в його житті моє місце може бути тільки в його діжку з боку біля нього і більше нічого. Але я відігнала це,при цьому, залишаючись на тому ж місці,у дверях.

-Софія буде навчатися в закритій школі?-запитую те, що має для все прояснити.

-Так,-коротко і по суті відповідає Сергій, більше не усміхаючись, голосом сповненим холоду. А може мені тільки так здається,бо всю трясло від кількості емоції,що мене переповняли.

-Їй більше не буде потрібна няня,-на цей раз голос мене підвів,бо почав тремтіти.

-Не буде...

-Я зможу повернутися до лікарні,-не знаю чому це питаю, просто... просто його холод для мене і відсутність жодних емоцій, вбиває...

-Якщо захочеш...

-Тоді я піду,-ледве вичавлюю це з себе.

-Іди, якщо хочеш,-прозвучав мій вирок і я закрила швидко двері, щоб не заплакати прямо там і не розвинутися калюжею в нього на очах.

Зробивши декілька метрів я побігла в свою кімнату і почала швидко збирати речі,кидаючи все,що бачила і,що попадалося під руку. Я вирішила все покинути,бо зрозуміла, що в скорому часі нікому тут не знадоблюся.  

Найбільше,що мене мучило,холодність Сергія. Його байдужість до мене...Я знову довірилася не тому чоловікові, знову наступила на ті самі граблі.

Дурепа... дурепа. Спускаюся по сходах вниз,в надії, що таксі вже приїхало. Напевно, водія мені тоді не варто було відпускати. Одним словом, життя мене нічого не навчило...

На душі важким каменем лежить те, що я не попрощалася з Софією. Сподіваюся, що вона не дуже буде на мене ображатися і колись зрозуміє.

Зараз я повертаюся додому,але не хочу більше залишатися в цьому місті. Тут мене вже не може чекати нічого хорошого... Напевно, варто пошукати своє щастя у іншому місці. Тим паче,я вже давно мріяла поїхати на море. А тепер є і привід,бо потрібно зализувати свої душевні рани...

_____________________________________________________

Привіт, усім моїм читачам)))))))

От і відкрилася правда про загадкову жінку,яка певним чином вплинула на розвиток відносин нашої пари...

Як думаєте,вони будуть разом?І чому Сергій був таким холодним?Та чи встигне він приїхати до Надії?

Продовження буде найближчим часом)))))))

З повагою,

ваша Роза Фаєр)))))))

_____________________________________________________

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно