Микола Капустянський - Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський

на Кам'янецькій політичній атмосфері. Найбільш нервувалися галичани.

Командування, нарешті, наказало Волинській групі, на випадок ворожої акції з боку польських відділів, уживати зброї.

Треба зазначити, що згодом взаємовідносини між армією УНР і польською налагодилися.

Розділ XVII
короткий огляд стратегічної ситуації на протибольшевицькому фронті в зв'язку з операціями армій Соборної України

Ситуація на фронті наших військ до вечора 31.VІІ.

Становище на всіх відтинках зазначено нами в попередньому Розділі, – його видно на схемах чч. 10 і 11. Взагалі, ми міцно посідали Вапнярський та Проскурівський райони. Жмеринка хоч і була в руках ворога, але цей напрямок надійно прикривала група отамана Ю.Тютюнника.

Два галицькі корпуси вже 5 діб відпочивали в своїх районах, де вони набиралися фізичних і моральних сил по своіх важких пригодах.

Час було починати широкі операції; обставини для цього – як на Українському, так і на інших фронтах склалися досить сприятливо.

Розглянемо коротенько ситуацію на протибольшевицькому фронті й відведемо в ньому належну ролю Українській армії; без цього неможливо дати серйозної оцінки ні плянам нашого командування, ні істоті самих операцій, ні, нарешті, розібратися в усьому циклі подій, що так широко розгорнулися на Україні на протязі другої половини 1919 року.

БІЛІ АРМІЇ Й ЇХНІ ВОЖДІ

Сибірська армія і адм. Колчак.

Антанта вирішила підтримати протибольшевицькі мілітарні угруповання, щоб за їхньою допомогою повалити комісародержавіє, яке, подібно до прокази, роз'їдало велетенське тіло колишньої Російської імперії і простягало свої криваві долоні до здобутків европейської культури. Протибольшевицький фронт складали чотири окремі армії, що повинні були концентрично наступати на центр Росії і разом із тим погрожувати «авангардові русской революції» – червоному Петроградові.

В Сибіру організовано російський уряд з «верховним правителем» адміралом Колчаком на чолі. На цей уряд, як на кін, ставила Антанта свої ресурси. Його завдання звільнити Росію від большевиків і скликати Установчі збори.

Адмірал Колчак був без сумніву талановитий моряк, чесний патріот, муж сильної волі, нестримної енергії і високих моральних якостей. Був поміркованою ліберальною людиною.

На самовизначення народів Колчак дивився прихильно і вважав, що тільки націоналізмом можливо перемогти московський червоний інтернаціонал. Цікаво, що на посту командира Чорноморської фльоти в час революції і на початку большевизму адмірал діяв у повному контакті з українськими організаціями і завжди числився з ними. Він охоче дав свою згоду на українізацію Чорноморської фльоти. Дружина Колчака співчувала українському рухові і інколи в урочисті дні навіть появлялася в нашому національному вбранні.

Взагалі, Колчак користувався великою повагою в Чорноморській фльоті і в українського суспільства в Севастополі. За часів Центральної Ради делегати від фльоти і від наших українських організацій висували кандидатуру адмірала Колчака на пост морського міністра.

У Колчака було забагато моралі й шляхетної відвертости, але бракувало йому здібности пристосовуватися до обставин, так конче потрібної діячеві революційного часу. На жаль, не адмірал Колчак був нашим безпосереднім сусідом. Може б тоді інакше стала справа в московсько-українських взаємовідносинах року 1919-го.

Осередок Сибірської армії складали: Чеський корпус, що в 1918 році продерся з України на Сибір, Сибірські козаки і різні добровольчі частини. Між іншим, в армії Колчака була й окрема Українська бригада, в складі двох полків (сибіряки-українці). Загальна кількість армії – щось біля 100 тисяч бійців.

Добровольча армія і ген. Денікін.

На чолі так званої Добровольчої армії (Добрармії), після загибелі Корнілова і смерти ген. Алексієва, стояв генерал Денікін – видатний військовий керівник, але заслабий політичний діяч (про це він сам одверто говорив).

Зверхнє керування арміями в тій надзвичайно складній ситуації, яка утворилася на бувшому колись півдні Росії (Україна, Дін, Кубань, Кавказ) було генералові Денікіну не під силу.

В питаннях національних він розбирався слабо і міряв їх дореволюційним масштабом (ідея єдиної неподільної Росії трактувалася ним прямолінійно і без жодних компромісів). Генерал Денікін і той уряд, що створився при ньому, в своїй зовнішній і внутрішній політиці наробив багато кардинальних помилок. Найбільша з них – була ворожість до укрїнського національного руху. Ці помилки катастрофічно відбилися на його і наших справах, а також на загальних операціях на протибольшевицькому фронті.

Добровольча армія мілітарно являла собою значну силу, бо складалася з кращої в світі кінноти – донців і кубанців – і загартованоі в боях піхоти (пластунські й кубанські частини і добровольчі полки). Добровольча армія, з приєднанням до неї козачих військ і поширенням зони операцій, значно збільшилася, і число її бійців перевищило 200 тисяч, оперативне й тактичне керування та боєздатність були загалом високі.

Негативні риси Добрармії – це нахил деяких її тилових частин до грабіжництва, здирства і погромів, відсутність щільного злютування між козачими частинами і Добрармією, що, нарешті, й розкололо озброєні сили цієї армії і зруйнувало фронт. До негативних рис треба теж додати незграбність та злочинність тилу.

Армія ген. Юденіча.

Армію, що спиралася на Естонію і на побережжя Балтицького моря, очолював і керував нею відомий ще з війни на Кавказі ген. Юденіч. Як талановитй військовий діяч він користувався великою популярністю (розгром Енвер-Паші в 1914 р. і успішний штурм сильної фортеці Ерзеруму – діло його рук).[42]

Одначе, на політиці генерал розумівся слабенько. Ні він, ні його цивільні дорадники (Північно-західній уряд) не зуміли зговоритися з Естонією і налагодити з нею бойову співпрацю.

Загалом, генерал Юденіч не схвалював самостійних рішень, а чекав вказівок Верховного правителя.